What if

Розділ четвертий «Зліт Реґулуса Блека»

19 квітня 1979 рік

Новий Орлеан справив на Реґулуса приємне враження. Йому сподобалася атмосфера міста, привітного та трохи легковажного. Реґулус замилувався його пейзажами, силкуючись відігнати надоїдливі думки геть, і просто насолоджуватись прогулянкою.
До цього моменту Новий Орлеан був Реґулусу зовсім невідомим. Усе навкруги було дивним для його сприйняття. Він взагалі рідко коли ходив маґлівським Лондом, хоча і жив у центрі міста, не говорячи вже про інші міста в яких бував. За винятком Великої Британії Реґулус відвідував Францію та Німеччину, навіть доволі вільно говорив цими мовами, але ті подорожі були недовгими і зазвичай лише в магічній місцевості. Тому, зараз він із захопленням всотував у себе все нове, і не злукавив би сказавши, що перше місто в його маршруті не просто сподобалось йому, він буквально закохався в нього.
Проте якби сильно воно не зачарувало хлопця, Реґулус прибув сюди з особливою метою, яка враз псувала йому настрій, щойно він про неї згадував.
Поки Реґулус чекав назначеного часу, він блукав вулицями міста, вдихаючи незнайоме йому раніше повітря. І хоча на новому місці дихалося йому легше, на серці в нього лежав тягар, від якого він планував позбутися сьогодні, раз і назавжди.
Коли на місто спустилися сутінки, Реґулус підійшов до вказаного раніше будинку. Він ненавидів себе за те, що збирається знову завдати шкоди невинному чарівникові, але це був єдиний вихід, що гарантував йому безпеку. Глибоко вдихнувши, Реґулус зайшов у середину.
Помешкання мага містило в собі ще терпимий безлад. Всюди лежали книги, брудний посуд, розкиданий одяг та різні магічні предмети. Крізь цей бардак Реґулус пройшов до наступної кімнати, де його вже чекав чоловік років сорока.
Заголом чаклун виглядав охайно та виглядав молодо як на свій вік. Він був спасінням для Реґулуса, який більше за все хотів знищити мітку.
Ніхто толком не знав, як називається чоловік, до якого прийшов Реґулус. Усі звали його просто «Темний». Вперше почувши це, хлопець проти своєї ж волі провів неприємну йому паралель, і подумав яке ж все таки життя цікаве. І скільки в ньому іронії!
«Один темний мені те страхіття поставив, а другий його виведе. Долі притаманне жахливе почуття гумору!»
Як тільки Реґулус усвідомив, у що він вплутався, миттю почав шукати дані про те, як можна позбутися мітки. Переглянувши багацько книг, напрошувався один висновок - смерть. Однак Реґулус був не з тих, хто здається так просто. За деякий час до своєї втечі, шляючись по таких місцях, що Вальбурга його одразу б прокляла, якби дізналася, він дізнався про інший варіант.
Мало хто був здатний розбити таку сильну темну магію. Ще менше було тих, до кого Реґулус міг би звернутися за допомогою, але один таки був. І знайти його було не так вже й складно. Він був готовий зробити все, що завгодно за щедру винагороду. Проте Реґулус переживав не за гроші, а за те, чи не розкаже Темний комусь про його послугу. Маги в Америці чудово знали про те, що відбувається в Англії, тому Реґулус сумнівався, що цей чоловік не захоче, звісно за гроші, здати одного смертежера.
Відповідно, юнак був змушений діяти хитріше.
Реґулус тихо промовив «імперіо» і чаклун навпроти швидко підкорився йому. Блек наклав усі необхідні закляття на дім, включно з Глушилято, та сів за стіл. Витягши з сумки знеболюючі ліки, прийняв їх. Так, спосіб знищити мітку був, але ціна його - біль. Нестерпний біль. Потім Реґулус міг підтвердити це без вагань.
Серце Реґулуса швидко билося: йому було страшно. Він знав, що далі буде, і старався налаштувати себе на правильний лад, але це було нереально. Нарешті він відкотив рукав мантії, перед ними постала вона.
- Виведи її, - твердо наказав Реґулус, - Не вбиваючи мене. - додав він задля впевненості.
Темний без зайвих слів приступив до роботи. Протягом наступних двох годин на шкіру Реґулуса, неначе висипали розпечений жар. Принаймі відчуття були такими. Там, де паличка чоловіка доторкалася до Реґулусового передпліччя, немилосердно пекло. Реґулус кричав, ридав, лаявся на різних мовах не зупиняючись. Йому було не під силу витримати цей біль, але він жодного разу не сказав Темному зупинитися. Хлопець розумів, що його квиток на волю лежить через страждання. І він готовий був їх витерпіти. Така була ціна довгоочікуваної свободи.
Допоки Реґулус мав на собі знак Волдеморта, той знав, що Блек живий, і міг контролювати його. Однак якщо вивести мітку, він подумає, що Реґулус мертвий. Йому б і на думку не спало, що парубок міг вчинити щось на кшталт цього. Навіть сам Реґулус не до кінця це усвідомив. Якби хто-небудь сказав йому рік тому, що він піде проти Волдеморта, вкравши його горокракс, та втече в США, він або розміявся тій людині в обличчя, або визнав її божевільною. Але часи змінилися. Реґулус змінився.
Коли Темний закінчив, Реґулус ще з хвилину сидів мовчки, намагаючись вирівняти дихання.
Трохи прийшовши до тями, хлопець кинув обережний погляд на руку, і обімлів. Вона була якогось неприродно багряного кольору, цілком покрита шрамами, на додачу ще й кровоточила. Реґулус наклав на це місце всі зцілювальні чари, які могли б зарадити. Біль зразу ж став не таким пекучим, але не пропав повністю.
Однак, незважаючи на біль, що продовжував пульсувати в руці, Реґулус вперше за багато років відчув те приємне, давно забуте почуття спокою. Тягар, що Реґулус носив із собою вже дуже довго, раптово кудись подівся, залишивши по собі порожнечу, яка швидко заповнилася легкістю. Так відчувалася свобода, яку Реґулус Блек нарешті отримав. В цей момент він цілком ясно усвідомлював, що тепер він, і тільки він, може розпоряджатися своєю долею.
І ніхто не в змозі його зупинити.