Найманка

9.

Ми вже не бігли. Від спокійної ходи було більше користі, бо ми хоча б не натикалися на кожне друге дерево. Дощ поволі накрапав, я вже втратила будь-яку надію на нормальну ночівлю, але йшла мовчки.

Новенький так і не відпустив мою кисть. Мов малу дитину, він вів мене поміж дерев. Доволі впевнено, варто сказати. І, певно, ця впевненість й змушувала мене тихо слідувати за ним.

- Обережно, тут спуск, - застеріг хлопець і боком почав йти донизу, ще міцніше стискаючи мою руку. - Ми вже близько.

Здається, його голос набув якихось заспокійливих нот, принаймні, цього разу мені не хотілось сперечатися чи навіть відповідати. Я просто зручніше взяла його за руку і спробувала розгледіти куди ставлю ноги.

На щастя, спуск був недовгим, бо мжичка вже встигла намочити минулорічне листя достатньо, щоб навіть по рівному було слизько йти.

- Сюди.

Я підвела погляд і побачила руїни. Чудово. Просто чудово.

- Я тебе уб'ю.

- Ні, якщо ще трішки почекаєш.

Я скептично глянула в бік хлопця і, хоч він того не міг бачити, відповіла дуже красномовним поглядом.

Ми підійшли ближче до колишньої фортеці (мабуть) і Новенький повів мене залишками коридорів, чи то кімнат, аж поки ми не вперлися в куток. Власне, це все що лишилося від приміщення: дві стіни, що складали куток і підлога навкруги.

Колишній вояка відпустив мою руку, яка відразу змерзла, і присів. Затим провів рукою по стіні та натиснув на один з камінців. І - о, диво - частина підлоги від'їхала вбік, запрошуючи нас у підземелля.

- Готова? - глянув на мене Новенький і, по голосу чула, посміхнувся.

- Та до біса, - втомлено мовила я.

Він хмикнув і пішов сходами донизу, а я за ним.

- Там хоч повітря є?

- Є.

- А скелети чи привиди?

- Немає. Чи не було, коли я був тут востаннє.

- А коли ти був тут востаннє?

- Років десять тому.

- Та ні, за такий короткий проміжок часу скелети завестися не встигли б.

- І я так думаю.

На моє превелике задоволення, цей спуск теж не був тривалим. Я трималася рукою за стіну, бо це давало відчуття рівноваги і думала що робити далі, як от люк над нами зачинився. Ми б опинилися в повній темряві, якби це було не так до цього, та тепер темрява все одно стала густішою.