син мафії та його охоронець

частина 1

pov: Порш

Бах! Бах! Я якраз закурював сигарету, коли глухий звук удару кулаків об тіло привернув мою увагу.

Я закинув великий мішок зі сміттям у стоячий поруч із баром, де я підробляв, зелений контейнер. У полі мого зору з'явилася група з п'яти-шости чоловіків, які запинали якогось бідолаху, що безпорадно скорчився у них під ногами.

Я щільніше закрив кришку контейнера і зробив ще одну глибоку затяжку, з насолодою випускаючи дим із рота. Нічого незвичайного, я досить часто спостерігав подібні сцени в цьому провулку: темний і непривітний, який використовується виключно працівниками бару, кур'єрами і такими покидьками суспільства.

— Лайно! Гасіть його! - З темряви долинув до мене крик одного з нападників. Правду кажучи, те, що відбувається, не дуже турбувало, так що я відвернувся від сцени, що розгортається, і попрямував до задніх дверей, щоб нарешті закрити бар і вирушити додому.

У таку пізню годину відвідувачів залишилося небагато: хтось уже викликав таксі, хтось робив останні спроби підчепити партнера на ніч, ну а хтось наривався на бійку, на кшталт тієї, свідком якої я щойно став. Ні, я зовсім не мудак безсердечний, але вплутуватися в чужі розбірки не хочу.

Той нещасний, мабуть, наїхав на когось із відвідувачів або зачепив чиюсь матір... Так, швидше за все, він сам винен. Навряд чи хтось почав бити людину так жорстко і люто через вкрадену цукерку.

— Відпустіть мене! - крик був таким зневіреним, що я негайно повернувся, щоб встигнути побачити, як людина, яка зібрала останні сили, спробувала піднятися, щоб ударити найближчого супротивника, але був знову перекинутий на асфальт.

Я кинув недопалок на дорогу і загасив його підбором, розім'яв спину перш ніж попрямувати повз цю жалюгідну бійку у бік паркування, вже передчуваючи дорогу додому і заслужений відпочинок.

І, можливо, так і закінчилася б моя робоча зміна, якби не здерті в кісточках кулаки, що вчепилися в мою футболку.

— Допоможи мені... - тихий хрипкий голос за спиною. Першим, на що я звернув увагу, повернувшись, стала знайома емблема на його куртці - хлопець виявився студентом мого інституту.

Піднявши погляд на його залите кров'ю обличчя, я справді здивувався. Ні синці, ні подряпини не могли приховати гарне молоде обличчя. Та він же мій ровесник!