Розлучися зі мною за 30 днів

День 12

Давайте на секунду уявимо, що ви не Пак Чімін. Так, ви не жертва шлюбу з п'яного. Ви -Мін Юнгі. І ви закохані. Вперше в житті закохані до втрати пульсу, бегемотів у животі, льодових кінцівок та іншої нісенітниці, яку взагалі зневажаєте.

-Ти розумієш? Він запропонував мені дружити! Дружити, стерво. Мені! - репетує Юнгі, ходячи з кута в куток у вітальні Сокджина.

-Розумію, Юнгі, ти мені про це вже три дні ниєш, -відповідає Намджун, трохи підводячи куточки губ.

- Ні, я йому все. Пікнік, подарунки, сніданок приготувати, хоч у мене руки із дупи. А він мені? Ми можемо спробувати дружити, - передражнює Юнгі, стомлено запускаючи долоню у блакитне волосся. -Тьху!

- Може, це й добре? Потоваришуєте, а там, дивишся, і закохається в тебе.

- Перехрестися, Намджуне. Ми поки будемо дружити, у мене закінчиться відпустка і доведеться повертатися до Лас-Вегаса.

-Переїдь у ЛА.

-Ну точно. Кинь усі свої справи та вмотай в інше місто, так? Я не для цього стільки років орав, щоби все втрачати через...

- Через Пак Чіміна? Мені здається, його дупа того варта, - Намджун усміхається гаденько, а Юнгі з ним тільки подумки погоджується. Задка Чіміна стоїть золота всього світу. - Та й, зрештою, чи не ти начальник, га? Придумаєш щось, залишиш свою людину за всім там стежити, завжди будеш на зв'язку або вести справи по скайпу. Вихід завжди можна знайти, якщо пошукати.

- А що там із твоїм божеством?

- Як бачиш, окупував його квартиру, вільний час, життя, сподіваюся, думки.

- О, але я бачив, як ви трималися преміленько за ручки в неділю.

- Не нагадуй, я тепер не мою цю руку і молюся на неї.

- Ой, фу, може, в тебе ще й куточок поклоніння є?

- Папка на телефоні, де більше п'ятисот його фотографій, рахується? - Намджун ледь помітно червоніє, що не вислизає від Юнгі.

-Він все ще тебе динаміт?

-Він все ще мене динаміт!

Джун б'є повітря руками і скривджено сопить. І незрозуміло, на що ображається. На Сокджина чи на самого себе, бо ніби дорослий мужик, а з Джина розтікається, як сопливе дівчисько, і готовий цілодобово на нього молитися. Це парадоксально, тому що Намджун взагалі завжди з обережністю ставився до закоханості та почуттів, ніколи не дозволяв собі зайвого, тому що спрямовував усі сили та емоції на роботу. А тут... Один погляд Джина, одна його тепла посмішка, яка взагалі призначалася Чіміну, і Намджун кришиться на дрібні уламки, бо він все ще ставиться до Кіма як до божества. Той лається постійно, виразить, виховує всіх, з роботи приходить втомлений і злий, пирхає на всі пропозиції Намджуна, по телефону вічно веде переговори на підвищених тонах і скеляться невпинно. Але ще Джин усміхається, коли друкує повідомлення друзям, готує улюблені страви Джуна, дбає про його здоров'я і щовечора змушує пити гарячий чай, співає в душі дівчачі пісні та обожнює дарами, обов'язково з поцілунком наприкінці. І Намджун так у цих протиріччях тоне, так у них хоче тонути, не перестаючи. Він, коли за руку Сокджина схопив у неділю, то мало не розпрощався зі своєю свідомістю, бо отримав електричний розряд по всьому тілу. Джун, щиро, навіть не думав, що можна так закохуватися. Ось прям як у фільмах, прямо до сердець в очах.