Ти сильна. Сильна й незалежна.
Чи боляче було зводити власну вежу?
Нарешті, 30 років вільна,
І ось, війна, не як у фільмі.
Ти довго чула казку "братскіє народи",
А по твоїх дорогах ступали вражі ноги.
Ти сподівалася, що ця хвороба не заразна,
Але вони, мов паразити, лазять
По тілу твоєму, наносять нові рани,
І вже старі загоюватись перестали...
Ти пам'ятаєш, як і двісті років тому,
Вони тримали тебе, як корову:
"Давай продукти, люба, й будь слухняна" —
Таких "братів", на жаль, ти мала.
Пробач, що ми так довго жили
І вірили в казки, які нам говорили.
Змиваючи кордони, ставаючи рабами
Режимів, що вони у себе мали.
Але ми зрозуміли, ми вигнали їх ката!
У дім до нас прийшла за це розплата.
Розплата за свідомість, за свободу,
Не маємо ми права мати мову...
Не можемо ми жити, не маєм існувати,
Якщо не хочемо казати "любий брате".
І ти питала в них, чому ти знов повинна
Мовчати, коли виривають твої крила?
Ти не мовчала й більше не замовкнеш.
Кричатимеш за кожного героя, поки можеш.
І тридцять перший рік ти, вільна, відсвяткуєш знову.
Разом із синьо-жовтим святом Перемоги.
[01.09.2022]
