З чого створені душі?

Приватні уроки

Одного разу, вночі, страшні сновидіння повернулися. Зникла темрява, яка так його заспокоювала. Спокійна та порожня, його розум був блаженно порожнім. До того моменту, коли їй на заміну прийшли жахи.

Гаррі наснився Сіріус і його останній сміх, коли той падав. Раніше йому снилося кладовище - нерухоме тіло Седріка, а кінцівки тоді ще ґриффіндорця були міцно зафіксовані у його спогадах. Волдеморт, коли той виліз із казана, сяючи білою, неначе різьблена кістка, шкірою. Зелене світло в дюймі від його обличчя, обпікаюче наче вогонь й холодне наче лід, пролітає повз. Хотів би слизеринець ніколи не знати, що це таке.

Кошмари були різними. Вони були створені його уявою, а не досвідом. Кошмари темних-темних фігур, які ніколи не наближалися. Вони ховалися лише в куточку його очей. І чекали... Як дементори вдалині: форми, які зникали, коли він моргає. Зеленоокому снилося, як він опинявся в маленькій кімнаті, де нічого, крім страху - страху, настільки всепоглинаючого, що він прокидався, холодний, тремтячий і вкритий гусячою шкірою.

В один із таких ранків Гаррі прокинувся від яскравого світла. Він все ще чув дивний сміх у своїй голові, але звук почав згасати разом із залишками снів. Чисто за звичкою потер лоб, але, вже звичний, головний біль так і не підступив. Зі щілини в шторах проникало світло, настільки сильне, що він дивувався, як йому взагалі вдалося спати. Він підвівся, тихенько пройшовши спальню. Роз'є говорив уві сні, але Гаррі не міг розібрати слів. Закінчивши у ванній, він перевірив час. 5:30.

Але він більше не міг заснути, і, лише глянувши на своє ліжко, покинув гуртожиток. Йшов сходами вниз, до вітальні...

І, як виявилось, до Абраксаса.

Обоє кліпали очима, дивлячись одне на одного.

— Що ти тут робиш так рано? — сказав Абраксас.

— Я...? — Гаррі підняв брови. — Те саме хотів спитати тебе.

Абраксас вагався. Він не міг би виглядати більш підозрілим, навіть якби спробував. Зависає на місці, починає вередувати, шовгаючи ногами.

— Я працював, — нарешті сказав Абраксас.

— Ти робив ... що?

— Ну...

Він замовк, і брови Гаррі піднялися вище.

— Окей, можеж не казати. Я йду. — Брюнет вже розвернувся.