Ти мій всесвіт🌌

♪4♪

Техьон заходить у старий під'їзд і піднімається на 6 поверх. Ключ прокручується в замку і двері відчиняються. Він зайшов в кімнату і переодягнувся в кофту і шорти. Не встиг він розкласти портфель, як почув крики, що доносилися із кухні. Він швидко вибіг із кімнати і опинився в коридорі.
—Це ти винен в цьому!
Кричала мати.
—Це ти мене послала в таку погоду поїхати туди!
Кричав батько.
Техьон зразу зрозумів про кого йде мова і його обличчя стало бліднішим ніж крейда.
—Так значить це я в усьому винна?! Раз так, то я не бачу потреби тут лишатися! Ми розлучаємося!
Донеслися до Кіма слова мати, і та забравши свою сумку, взулася, кинувши погляд наповнений ненависті на Техьона покинула дім, голосно гупнувши дверима. Кім стояв дивлячися на зачинені двері порожнім поглядом. В коридор виходить батько і показує на Те пальцем.
—Це ти винен! Ти і лише ти! Якби не ти, то цього не сталося б! Краще б тебе не існувало! Чому ти не міг померти замість нього?! Вимітайся з мого дому, і щоб ноги твоєї тут більше не було!
Кричав батько. Дзвінкий звук удару, і Техьон осідає на підлогу, тримаючись за щоку. Батько розвернувся і мовчи пішов в ванну кімнату, голосно гупнувши дверима. Техьон швидко піднявся не бачачи майже нічого через пелину на очах. Він схопив гаманець свій, швидко взувся і вибіг із дому. Він біг так швидко, як тільки міг. Червний слід і мокрі доріжки сліз залишилися на його лиці. Він не знав, куди біжить. Не знав, де зараз знаходиться. Тільки тоді, як легені почали палати, заважаючи дихати він зупинився перевести подих.
*Де це я?*
Перше, про що подумав хлопець. Він огледівся і побачив якісь старі будинки навколо. Цому стало страшно. Тепер він став відчувати і холод. Ну звісно. Вийти на двір у кофті і шортах осінню—просто чудова ідея. Він обхопив себе руками в спробах зігрітися, і почав іти вперед. Він почав знову прокручувати діалог його батьків. Мокрі доріжки сліз знову потекли по його личику. Він ішов опустивши голову і шмигаючи носом час від часу. Він ішов і трусився від холоду і сліз. Раптом він в когось врізався.
—В..Вибачте.
Запинаючтсь в словах вибачився він.
—Кім Техьон?
Здивовано запитав хлопець, в якого врізався Те. Техьон здивовано округлив очі і підняв погляд на людину напроти. Чон Чонгук....
—Ти що, з дуба рухнув?!
Підвисив голос Чон.
—На дворі не літо, щоб ти так розгулював якщо ти не знаєш. І що ти робиш в такому захалусті? Чому ти в такому зовнішньому вигляді? Куди дивляться твої батьки?
Остання фраза явно була зайвою. Почувши останнє речення, ТеТе знову почав шмигати носом і витирати сльози. Чонгук зрозумівши, що дарма сказав останню фразу замовчав і обійшов Те. Техьон подумав, що Чону начхати, і він просто уйде, проте в наступну мить він відчув, як щось тепле накрило його плечі. Він різко розвепнувся, і глянув на Чона. На плечах Кіма висіла Чонова куртка.
—Ходімо до мене. Там мені все розповіси.
Промовив Чонгук і застигнувши куртку на Те пішов в напрямку, звідки прибіг Техьон. Кім мовчки попрямував за Чоном, час від часу шмигаючи носом. Вони ішли не довго. Приблизно хвилин 15. Ось останній поворот, і вони дійшли до часного сектору. Це був двох поверховий дім. Вони зайшли за ворота і у Кіма з'явилося питання.
—А твої батьки не будуть проти, що ти приводиш когось у столь пізню годину?
—Я живу один.
Коротко відповів Чон. Він відчинив двері і вони зайшли в дім. Кім зразу відчув запах кориці в домі. Вони пройшли на кухню, і Чон посадивши Ві за стіл підійшов до шафчиків над плитою.
—Каву?
Запитав Гук.
—Я її не п'ю.
Тихо відповів Кім. Чон тільки хмикнув і почав шарудіти якимись пакетиками. Через кілька хвилин Чон поставив перед Кімом чашку із м'ятним чаєм і сів навпроти.
—Дякую.
Не голосно подякував Те, опустивши погляд на чашку в руках.
—Я слухаю.
Сказав Чон не перестаючи дивитися на співбесідника.
—А що розказувати?
Запитав Кім.
—Мені немає, про що розказувати. Просто батьки посварилися і розвелися.
Опустивши голову ще нижче сказав Кім.
—Мг.
Все, що відповів Чон.
—А слід на обличчі звідки?
Поцікавився він, хоча Кім знав, що той скоріше за все і сам здогадався.
—Да так. Батько трохи розгнівався..
—Ніх#я собі ,,трохи".
Здивувся Чонгук.
—І часто він ,,трохи" гнівається?
Виділяя слово ,,трохи" поцікавився Чон.
—Не дуже.
Відклоняючись від відповіді сказав Кім.
—Конкретніше.
Настоював Чон.
—Як нап'ється.
Сказав Кім. Чонгук вигнув брови а ля ,,Де ти в цьому реченні конкретику знайшов?".
—Кілька раз в тиждень буває. Буває частіше, буває рідше. Ще залежить від того, як часто я потрапляюсь йому на очі.
Сказав Кім. Чонгука ця відповідь явно задовольнила. Він сидів і роздивлявся хлопця навпроти, поки його погляд не зупинився на рукавах Кіма, які трохи спустилися з рук. Те помітив цей погляд і теж опустив погляд на свої руки. В цю ж секунду він поставив чашку на стіл, натягуючи рукава аж до пальців, і заховав руки під стіл. Пізно. Не встиг. Чон все побачив. Кім боявся підняти погляд на Гука. А що він побачить в очах на проти? Відразу? Байдужість? Що? Кіму лишалося тільки гадати. Він почув, як стілець на якому сидить однокласник відсунувся від столу, і він почув, як Чон підходить до нього. Кім боявся зайвий раз поворухнутися. Він досі пам'ятав, як відреагувала його мати, коли вперше побачила шрами на його руках. Крики її тоді чув мабуть весь дім. І йому не слабо тоді дісталося. Хоч вона і жінка, але рука у неї сильна. Синці потім тиждень не сходили. Доки він думав, як вчиничь однокламник, Чонгук уже підійшов до нього і стояв напроти, дивлячись на обличчя Кіма.
—Подивися на мене.
Це прозвучало як прохання. Кім не сміливо підняв очі і зустрівся із карими очима напроти. Кім був на готові у будь який момент почат біжати, або хочаб захистити голову руками. Кім думав, що Чон буде кричати, чи взагалі ударить. Хоча з чого б це? Йому має бути абсолютно все рівно. Вони по суті один одному ніхто. Проте проти всіх Кімових очікувань Чонгук сів на корточки напроти хлопця і взяв його долоні в свої. Кім подивився на Чона з подивом, на що Гук м'ягко посміхнувся і перевів погляд на Кімові руки. Техьон подумував над тим, щоб видернути свої руки із чужої хватки, проте ніяк не осмілювався. Чонгук взяв одну Кімову руку в свою, а іншою закатав рукав на кофті. Він побачив десятки тонких білих ліній на руках однокласника. Чон підняв голову дивлячись на Кіма, і явно чекая пояснень. Проте той лише відвів погляд. Ні. Чон не наполягає. Він розуміє, що Кім має право нічого йому не говорити. Чонгук ще трохи подивився на обличчя Кіма, і піднявся на ноги. Проте Кімову руку він не відпустив. Він потягнув ТеТе за руку, змушуя того піднятися із за столу. Кім мовчки піднявся не піднімая погляда. Чон повів його на другий поверх і пройшов в якусь кімнату. Він включив світло і Кім побачив доволі простору кімнату у темних тонах.
—Можеш спати тут.
Порушив тишину Гук.
—Якщо що, то я буду у вітальні. Добраніч ТеТе.
Після цього він розвернувся, прикривши за собою двері, і Кім почув, як той спускпється по сходам.
* Да. Ну і день сьогодні видався*
Подумав Кім перед тим як заснути

Всім привітик!). Я нарешті вернулася. Тепер старатимуся випускати глави частіше). Як вам ця глава? Що думаєте про неї?Якщо знайшли якісь помилки-сміливо вказуйте мені на них в коментарях). Дякую за те, що читаєте мій фф)

З любов'ю автор)💞