Ти мій всесвіт🌌

♪6♪

Коли друзі покинули школу, Чімін почекав кілька хвилин, і пішов слідом. Ні, він не пішов за друзями, він пішов у сторну моря. Він ішов і слухав музику. Через хвилин 30 він нарешті дійшов до води. Поблизу не було людей. Він пройшовся ще кілька хвилин, і сів на пісок. Чімін дивився, як гойдаються хвилі, дивився на чайок. Він подивився навколо, і побачив, що щось лежить на піску, по праву сторону від нього. Він потягнувся рукою, і перед його очима опинився якийсь камінь. Він покрутив його в руках, розглядуючи. Він ледь не виронив камінь з рук, коли побачив, що у камні хтось лежить.
*Якого чорта?!*
Подумки запитав Чімін.
-Хм. Це бурштин. Якщо бути точними, то це взагалі не камінь, а природна скам'яніла викопна смола хвойних чи покритонасінних дерев. Якщо коротко, то це просто смола. А в середині бурштину часто можна знайти якихось комах, або навіть плазунів.
Чімін різко обернувся, коли почув незнайомий голос за спиною
-Ого. Цікаво. Я цього не знав. Ти??
Відповів незнайомцю Чімін.
-Кріс. Приємно познайомитися.
І Кріс протягнув йому руку.
-Чімін. Взаємно.
Пак також протугнув руку.
-Я присяду?
Кивнувши головою на місце біля Пака запитав Кріс. Чімін кивнув головою, і Кріс сів поруч, так само дивлячись на море.
-Я тебе тут раніше не бачив. Я тут часто гуляю. Ти не місцевий?
Перервав тишу Кріс.
-О, ні. Я просто живу не в цьому районі, а сюди я просто не ходив. Тобто ходив, але коли мені було шість років.
Відповів Пак, і подивився на нового знайомого.
-Зрозуміло. Вибач, що розпитую, проте хіба ти не маєш зараз бути в школі?
Поцікавився Кріс.
-О, так. Я зараз маю бути в школі. Проте завдяки трьом індивідуумам я сиджу тут.
Невесело посміхнувся Пак.
-А ти чому не в школі? На вигляд, ти мій ровесник.
-Ну, так. Я також маю бути зараз в школі, проте я вирішив, що прогулянка біля моря набагато цікавіша, ніж нудні лекції.
Відповів Кріс.
-О. І часто ти так уроки прогулюєш?
Поцікавився Пак.
-Не дуже. Тим більше, у мене гарна пам'ять. Я прочитаю один раз параграф, і все запам'ятаю.
Посміхнувся Кріс, і глянув на Чіміна. Той також глянув на нього, і посміхнувся.
-Пощастило.
Сказав Чімін.
-Слухай, може сходимо в якийсь парк, чи ще щось?
Раптом запропонував Кріс.
-Я тільки за.
Сказав Чімін. Потім він піднявся, обтрусився від піска, і глянув на Кріса. Той так само піднявся, і обтрусившись від піска, глянув на Пака, і пішов в сторону єдиного парка, що був в цьому захалусті. Чімін пішов за ним. Вони гуляли і розмовляли про школу, хоббі, уроки. Вони дізналися багато чого цікавого про один одного. Ось уже на дворі стемніло, і вони вирішили іти по домам.
-Було дуже приємно познайомитися. Дякую, за гарно проведений час.
Подякував Чімін.
-І тобі дякую! І бувай.
-До зустрічі.
Вони обмінялися номерами, і розійшлися. Тільки Чім почав іти додому, як його телефон задзвонив.
Висвітився контакт ,,Те".
*Хм. Да невже згадав, що я існую?*
Усміхнувся Чіма, відключив звук на телефоні, і ігноруючи дзвінки почав слухати музику. Через пару хвилин дзвінки припинилися. Чім уже зрадів, як раптом роздався ще один дзвінок. Проте на цей раз висвітився контакт ,,Мін Шуга".
*Ого. Навіть так. Цікаво, як Техьон вмовив його мені набрати?*
Проте трубку він так і не взяв. Проте телефон не переставав дзвонити. Він розузлився, і нарешті взяв трубку.
-Якого чорта???
-У тебе теж саме можу запитати. Чому трубку не брав?
-Ти тупий, чи да? Хіба не зрозуміло, що я не збираюся з вами розмовляти?
-Збираєшся, не збираєшся-мені однаково. Але щоб через 30 хв ти був біля *Адрес*. І це не обговорюється.
-Да звісно. Робити мені нічого. Тим більше, що я забув біля місця, де одні неадекватні люди? Скажу один раз. Іди до чорта!
-Я не повторюю. Або ти приходиш, або прийду я.
Чімін більше не хотів його слухати, і просто відключився.
*Ну звісно. Прийде він. Ага. Тоді я альпініст*
Возмущався Чімін. Звісно, він не збирався нікуди іти. Пак розвернувся, і пішов у сторону недобудованої споруди. Він туди часто ходив. Він піднявся на останній, сьомий поверх, і сів прям біля краю, скинувши ноги. Він сидів і думав. Доки не почув, як хтось піднімається по сходах. Він завмер, і намагався придумати, що йому тепер робити. Проте він не встиг нічого придумати, як за його спиною хтось стояв.
-Хіба я не сказав через 30 хвилин бути в назначеному місці?
Почув Чімін голос за спиною.
*Ну так! Звісно! Він не прийде. Не прийде! Прийшов як бачиш!*
Сам себе сварив подумки Чімін.
-А я тобі теж сказав. Іди до чорта!
Він піднявся на ноги, розвернувся, і зустрівся поглядом з кавовими очима навпроти. Вони мовчки стояли дивлячись один одному в очі.
-Ну і? Що далі?
Не витримав, і спитав Пак.
-І як ти мене знайшов?
Зразу задав друге питання Чімін.
-Далі, ми спускаємося і їдемо туди, куди я сказав. А як я тебе знайшов, не важливо.
Сказав йому Мін, і чекав подальших дій від Пака.
-Я не зрозуміло говорю? Я. Нікуди. З. Тобою. Не. Піду!
По словам сказав Чімін, і пройшов повз Міна, щоб спуститися. Але далеко йому не дали піти. Юнгі схопив хлопця за зап'ястя. Він не стискав сильно руку, проте Чімін зашипів від болі. Ну звісно. Коли хтось тебе схопить за ще доволі свіжі порізи, тобі буде явно не приємно. Юнгі здивовано глянув на Пака, проте руку не відпустив.
-Якого біса?! Я ясно тобі сказав, що нікуди з тобою не піду! І руку мою відпусти!
Чімін безрезультатно намагався видернути свою руку.
-Відпущу. Як тільки ти підеш зі мною.
-Да як ти...?! Добре! Чорт з тобою. Піду. Але відчепися вже від мене нарешті!
Чім знову смикнув рукою, і на цей раз успішно визволив своє зап'ястя. Він зло глянув на Міна, і не дочившись того, почав спускатися зі сходів.

Ось така ось глава). Це фік хтось взагалі читає?🤣. Як вам фф? Якщо є якісь питання, я з радістю на них відповім)

З любов'ю автор💞