Осіннє знайомство

3

В нічну пору супермаркет здавався маяком у темряві сонного міста. Люди й собі, з різних причин, яких сотні у житті, на противагу сну обирали світло цього маяка.

Увійшовши, найперше до ока впадала довга доріжка з касових стійок, за якими сиділи втомлені від життя, або роботи продавці. Одразу за ними розташовувалась величезна кількість різноманітної продукції, що нагадувало лабіринт з всіх наявних пристрастей людства. Перші вважали це раєм, з усіма можливими плодами, ще до вживання забороненого плоду Адамом і Євою, другі схилялись вважати це пеклом, де у кожному відділі вас зустрічали 7 принців пекла і вийти невинним звідси, здається, неможливо. У висновку, кожен сам вибирає у що йому вірити, але безсумнівно усім рано чи пізно буде необхідність відвідати це місце.

Потрапивши в супермаркет, дівчата розділились. Одна пішла до стійки з мандаринами, а іншій критично захотілось гранатового соку. Не зважаючи на те, що зовсім скоро зима і мандарини набирали свою популярність, біля прилавка не було жодної людини. Хоча, враховуючи що зараз північ, нічого дивного в цьому не було.

Користуючись моментом, дівчина рішуче відірвала целофановий пакетик від цілісної смуги йому подібних. Раптом вона почула звук нового сповіщення на телефоні. Це був новий допис в улюбленому телеграм каналі. Коли телефон знову опинився у кишені джинсів, а рука потяглась за мандаринкою, її рука відчула тепло. "Невже у мандарин є обігрів?" - подумала вона. І тільки піднявши погляд, побачила. що своєю рукою тримає зап'ястя незнайомця. Цієї ж секунди усім її тілом пройшов струм, немов вона не руку, а високовольтний провід схопила. Через це відчуття дівчина рвучко відпустила незнайомця і хвилею її знесло на кілька кроків назад.

Відстань збільшилась, але жоден з них не відводив погляд. Збентежено вони дивились у вічі одне одному. У очах незнайомця вона бачила поглинальну темряву, а вдалині темряви власне зображення навколо якого бігали ледь помітні вогники. В голові пролунали відголоси нової композиції з динаміків супермаркету, ноти якої ідеально підкреслювали диво цього моменту. Випадковий хлопець навпроти раптом видався їй дуже знайомим. Його погляд немов надсилав імпульси, підтверджуючи її здогадки. Це тривало близько хвилини, але для них це здавалось лиш секундою. Усвідомити що відбувається і вийти з-під гіпнозу цих очей дівчині допомогла подруга, що саме підійшла:

- Земля викликає Діану!

- А..., що? Що таке? - не відводячи погляд від незнайомця, запитала дівчина.

- Це в тебе потрібно запитати. Застигла тут і мандарин не взяла. Ей! Ти мене взагалі чуєш? Досить вже на нього витріщатись, ще отвір пропалиш поглядом.

Миттю ці слова стали ножицями, що перерізали непомітну для інших нитку магії двох незнайомців. Опісля, вони одночасно згрібали мандаринки в пакети, намагаючись не дивитись на одне одного і розійшлись у різні боки, щоб зважити зібране і більше не перетинатись.