Двійка монет

Глава 1. Вперше і вдруге

Вперше він побачив цього юнака, коли той, наздоганяючи його вузькою бруківкою, голосив на всю вулицю:

- Пане суддя! Пане суддя! Стривайте! Заждіть, прошу! - а, наздогнавши, вхопив за лікоть.

Перш ніж позбутися дотику, смикнувши плечем, суддя встиг роздивитися худі, брудні білі пальці. Обернувся.

Хлопець, що стояв перед ним, встидливо сховав руки за спиною, чи то власного нахабства злякавшись - міського суддю, отак, посеред дороги, зупиняти! - чи того, що за жести такі недовго й отримати по руках. Але очей не опустив. А були вони в нього зелені. Да так яскраво, так гарно зелені, що суддя навіть задивився на мить. Замислився: от дають же янголи таку красу - і таким людям... Нащо?

- Чого тобі, юначе? - тон його був суворим, але спокійним. Погляд - теж. Хай тут не судова зала, і мантію він вже зняв, але до нього звертались, як до судді, і він готовий був побути ним ще кілька хвилин.

- Ваш сьогоднішній вирок... Послухайте, пане...

Хлопець підбирав слова - намагався, - більш ввічливі, вирази - більш поважливі, та довго не втримався - випалив:

- Ви маєте змінити його, якщо не хочете стати винним у її загибелі!

І, видно було, сам в слова свої цілком вірив.

Суддя підніс брови.

Сьогодні на ранковому слуханні він своїм вироком відправив дівчину - років п'ятнадцять, руде волосся, зухвалий Південь* у погляді і на кінці язика, якесь простеньке ім'я - чи то Емма, чи Емілі, - і звинувачення у крадіжці, - в робітний будинок. Вона була достатньо дорослою, щоб красти по кишенях, а отже, розсудив він, достатньо дорослою і для того, щоб замість притулку відправитися спокутувати свою провину працею. Іншого покарання суддя і не розглядав - не дозволяли юний вік підсудної, часте, яскраве ластовиння на її щоках і його власна благорозумність.

Суддя Фелікс Грір, шостий у столиці - з восьми, - мав славу людини доскіпливої, уїдливої, але - от же ж дивно для судді! - справедливої. До серйозних справ його - ранг не той, - майже не допускали - возився з безпритульними, дрібними злочинцями і вуличними артистами, але, на відміну від своїх колег, за кожну справу брався з усією уважністю, розбирав до дрібниць, нічого не спускаючи з ока, нікого не залишаючи без заслуженого і нікому не даючи через міру.