Двійка монет

Глава 3. За красиві очі

– Ми почекаємо, поки ви там встанетесь! – гаркнула зі сцени К'яра.

І ті, хто штовхався у перших рядах, з'ясовуючи, чиє це місце – до сцени ближче, вмить знайшли компроміс – пропустили вперед когось третього.

Грір – він спостерігав здалека, ні з ким не ділячи місця, – хитнув головою і усміхнувся. З таким норовом, з таким голосом їй не народ веселити – охороняти порядок на вулицях. Люди від її вигуків здригалися не гірше ніж від сторожських і корилися моментально. А вона лише кивала їм, задоволена, мовляв, добре, правильно, і ховалася десь позаду до наступного приводу вийти на когось крикнути.

Виступали інші. Крутилися хороводи. Кольорові, розшиті стрічками й латками спідниці і рукава зливалися в барвисте коло: як прискоряться – не розбереш, де чия рука, голова, усмішка. Грала з вигляду змучена, але дзвінка і весела скрипка, підморгував глядачам худий, не менш змучений скрипаль. В руках у танцюючих брязкали бубни.

Грір не знав, на якій силі вистояв цей танець, на якій збирався стояти далі. Від шуму, від людського гомону вже давно мала розболітися голова, але чомусь не боліла. А очі – чомусь не втомлені, а вже вечір, очі, – вишукували знайоме обличчя, знайоме чорне волосся. І не знаходили.

Знічев'я суддя взявся роздивлятися всіх по черзі, і всі вони, неохайні й розхристані, не подобалися йому, поки не закінчився ще один танець. Тоді замовчала скрипка, танцюристи розбіглися, а на сцені з'явилася жінка. Тендітна, маленька й ніжна, як дівчинка – стояла б з ним поряд – не діставала б йому навіть до плеча.

В перелатаному скрізь лахмітті трималась вона, як пані: спину – прямо, голову – високо, говорила з публікою, немов не на площі вони – в театрі, зверталася до них "шановне панство" й розповідала, хто вийде розважати їх наступним, що буде показувати. Тягнула так час для тих, хто за сценою, даючи їм змогу підготуватись. Як усміхалася широко – гарні, червоні, напевно нафарбовані чимось вуста, – видно було біля них морщинки, видно було, що не достає ззаду кількох зубів.

Оголосивши сценку – назву Грір прослухав – так уважно зазирав їй у рот, – відкланялась і пішла.

А замість неї з'явилися Лекса з К'ярою: він – перебраний за дівчину, вона – за хлопця. І – десь у риму, десь наспівши, – зображуючи подружжя під час сварки, взялися з'ясовувати під регіт натовпу, хто кому, з ким і скільки разів зрадив. Ганялися один за одним по помосту, зверталися до глядачів, просячи то поради, то допомоги, ледь не побилися навіть, але примирилися під кінець. Тим сценка й закінчилася.