Не будь утриманцем!

Розділ 15

[Арка 1. Розділ 15. Причина і наслідок]

Лу Ці здалося, що Хо Мін Чень прошепотів щось на кшталт:

- Чи не було б чудово, якби ти завжди був таким?

Цей голос був надто тихим, ніби Хо Мін Чен говорив сам із собою. Лу Ці саме збирався запитати, що він сказав, коли Хо Мін Чен раптом підтягнув його:

- Ходімо звідси. Тут безлад. Давай підемо додому.

Лу Ці не любив ходити в такі місця, тому він легко пішов за Хо Мін Ченем до виходу, де холодний вітер на вулиці розбудив його туманний розум. Холодна та самотня атмосфера на вулиці різко контрастувала з приглушеною танцювальною музикою та жвавим шумом з бару.

Хо Мін Чен затремтів від холоду і, маючи намір почати розмову, сказав:

- Так холодно, зима вже близько.

У цій темі не було змісту, тож Лу Ці безкорисливо сказав:

- Весна теж не за горами.

І дуже знайомим рухом просунув руку в кишеню штанів:

- Ай! Не…

Хо Мін Чен був наляканий і швидко спробував зупинити його руку. Якщо він хоче поцілуватися, вони повинні повернутися спочатку. Не робити цього на дорозі, де всі бачать.

Лу Ці порожньо дивився на нього й ворушив пальцями. Під поглядом Хо Мін Ченя він повільно дістав пару ключів із кишені Хо Мін Ченя й помахав ними перед собою.

Лу Ці звузив очі й запитав підозрілим тоном:

- Що ти хотів сказати щойно?

Хо Мін Чен раптом подумав, що він справді дурний, і двічі кашлянув, перш ніж відвернутися. Він швидко й без жодного слова рушив до стоянки, його силует мав рідкісну сцену страждання.

Ніч була холодною, її холод повільно проникав у їхні тіла. Лу Ці захихотів за ним і опустив руки, слідуючи за Хо Мін Ченом.

Вони вдвох їхали в машині, і тепло, що їх оточувало, викликало сонливість. Лу Ці також їхав дуже безпечно, і в середині дороги додому Хо Мін Чень ледь не заснув. Він випростався на своєму сидінні та позіхнув, думаючи, що цей спортивний автомобіль, мабуть, відчуває себе несправедливо:

- Чому ти їздиш, як старий дідусь? Як би я їхав на велосипеді, то все одно був швидшим за тебе.