О, пане Грєме
За що ж Ви так зі мною вчинили,
Мене Ви зовсім не любили.
І я один. Навік один. Мов підбитий горобець.
У цій веремії людей
Ти був немов борець,
Ліхтар у тіні зморених сердець.
Увесь цей час, як горох при дорозі,
Ти стояв у когось на порозі.
А я чекав. Чекаю й зараз.
Терпець урвався безумовно, але не в силі стримати
Те почуття, що зрошував давно.
Пройшов вже час, тебе простив
Не мрію більше душу вивертати,
Себе я сам звик катувати
За ту згубившу нас цікавість.
Ти зміг мене цілком змінити
В якомусь сенсі приручити,
Да тільки в пам'яті залишив слід,
А в серці непрохідний брід.
Мій шрам. Твій біль. Наш досвід.
Литва 1995
