Ацуші та Акутаґава

***

Глибока лазурно-вугільна ніч. На небі хтось ходив не обережно та розсипав різнокольорові маленькі та сяючі перлини-зірки, так і не позбиравши їх назад.
Плач, стогони та голосні молитви про помилування стихли. Стрункий парубок з темним волоссям та очами, колір яких нагадує штормові хмари у водних просторах, не поспішаючи перебирав ногами у напрямку до свого напарника.
Ацуші стояв з піднятою головою та дивився на ті лазурно-вугільні простори, роздивляючись кожну перлинку на безкрайньому полотні. Він все ще вірить, що кожна зірочка, це чиясь душа. Йому подобається приписувати світила якимось людям, яких придумала його уява.

На вулиці стояла мерзотна погода. Холодно та вогко від нещодавнього дощу. Але юнак, з волоссям кольору платини, лиш задумливо розглядав навколишнє, та таке чарівне для його внутрішнього світу, середовище.

В один момент на плечі молодика лягає щось тепле та лиш злегка важке. Повернувшись, погляду Ацуші повстав хлопчина, пару сантиметрів вищий за нього.

– ти тремтиш. Я подумав, що тобі холодно. Погода тут паскудна. Навіть не смій знімати, – Промовив Акутаґава, закутуючи партнера у своє пальто.
– з тобою сперечатися просто марно. Добре, я не буду його знімати, – на лице юнака лягла мила усмішка. Очі трохи прикрились, навколо них і біля вуст з'явились малопомітні зморшки.
– не закривай очі. Мені подобається їх бурштиново-аметистий віддтінок. Я люблю дивитись в них, – уже в який раз каже пес Портової Мафії та закладає неслухняне пасмо платинового волосся за вушко коханої йому людини.
– добре-добре, містер похмура хмаринка, –сміючись сказав Накаджіма, відкрив оченями та поглянув на колегу.

Дійсно, погода залишала бажати кращого вже як третій день. Навіть зараз стало лиш гірше. Температура знизилась ще на градус, вітер віяв сильніше, приносячи з собою другу партію дощових хмар. Поступово полотно з хаотично розсипаними перлинками закрило. Знову почав крапати дощ.

– пішли краще до мене. Не хочу, щоб ти захворів, тигре. І перестань мене називати тим безглуздим прізвиськом
– звісно, хмаринко! Обов'язково перестану, але, на твій превеликий жаль, не сьогодні, - трохи сонно протягнув парубок, потягнувшись у різні боки.

Пора спати. Не дивно, що хлопці почали зівати. Втомлені, холодні, з червоними щічками та носами, але спокійні та щасливі один з одним.