Ацуші та Акутаґава

Почуття

   Йокогамський пляж як завжди був тихим місцем у осінній вечір. Може, й було прохолодно, та зараз Ацуші було плювати. Хлопець стояв і просто дивився кудись далеко-далеко. Мабуть, проводжав сонечко, що лишало після себе червоногарячі розводи на небі.

   Ззаду хтось тихо підійшов. Стояв цей юнак не дуже близько, але й не далеко. З цікавости Ацуші повернувся. Він навіть не здивувався приходу Акутаґави. Лишень мило йому усміхнувся, розглядаючи оченята, що були немов грозові хмари. Мафіозі завжди його знаходив, чому тут дивуватись?

   – Тобі не холодно? – чомусь, зненацька, запитав Акутаґава, знімаючи з себе пальто. Йому не потрібна була відповідь, бо він й так вже накинув теплий елемент одягу на сильні плечі володаря тигра. Він й досі тримав руками пальто трошки нижче комірця.

   – Та не було.. чого це ти так зненацька?

   – Не знаю.. – він обдивився по сторонам, ніби перевіряючи, чи нікого нема. І, очевидно, не знайшовши загрози, обережно цьомнув Ацуші у вуста.

   Той, нічого не кажучи, далі розглядав Акутаґаву. Обережно наблизився до його обличчя, ніби натякаючи на якийсь глибший поцілунок, але у відповідь Рюноске тільки й поцілував хлопця так само коротко, як і вперше.

   – Досі складно?

   – Досі складно, – повторив він без якого-небудь страху бути засудженим. Вперше з кимось він міг бути таким чесним. Причому голос його ніяк не змінився. Все такий же твердий та спокійний.

   – Добре, я не буду змушувати, – білявчик мило усміхнувся й трохи відсторонився. Руки свої поклав поверх чужих та обережно їх стиснув, прибравши. Так вони тепер й тримались, стоячи на пляжу.

   Подумавши, що ідея доволі весела, Ацуші трошки підняв їхні руки і, наспівавши перші кілька нот, почав помаленьку рухатись. Акутаґава знав цю пісню. Це скельце зі спогадом колись одного разу тріснуло, але не розбилось. І хлопець вже ніколи не дозволить йому зробити так ще раз. Рюноске тихо промичав ще кілька нот, на що його коханий лишень усміхався. З часом, брюнет теж почав повільно рухатись, переходячи ногами в різні сторони.

   Вони й самі не знають в який саме момент, але руки змінили положення. Білявчик обережно гладив спину Акутаґави, а той в свою чергу обіймав хлопця за талію, та старався сильно не стискати, на його думку, кришталеве тіло, так вже боявся його поранити. В цих обіймах вони рухались ще менше. Інколи переходили в один бік, потім в інший.. обережно колисали один одного. Все це неймовірно заспокоювало після тяжкого дня. Особливо ці обійми, які вони не відчували десь тиждень, бо просто не було моменту.

   Рюноске, зненацька, поклав свою голову на плече Ацуші і обійняв його трохи міцніше. На це білявчик не реагував ніякими словами, бо не хотів порушувати тишу. Він почав обережно перебирати вугільне волосся, замислившись лишень про самопочуття свого коханого. Рюноске так робив не завжди, а тільки коли йому було від чогось тяжко на душі. Натомість Ацуші не ліз туди, куди йому не дозволяли, а чекав, доки йому самому розкажуть. Він не хотів злити своє щастя.

   – Я тебе кохаю, Ацуші, – вперше за ці кілька місяців, пошепки і, навіть, дещо ніжним голосом, сказав Акутаґава. Він сховав своє обличчя у згині теплої шиї того, кому він тільки що зізнався.

   – Я тебе також кохаю.. Безмежно кохаю, Рю.. – після цього він обережно поцілував брюнета у край вушка, ніби виражаючи й свою ніжність.

   Танцювали вони так ще довго, не звертаючи уваги на людей, що кидали трохи роздратовані погляди. Хто заздрив коханню, а кому було огидно – це вже неважливо.