У помешканні стоїть важкий, спертий запах. Він ніби осідає у кожен куток та пробирає до кісток. Скрипіння старих половиць постійно повертає Лук'яна до реальності — раптовий звук говорить про те, що в домі після кількох тижнів нарешті хтось з'явився. Від пилюки, котра у хаті скрізь, безперестанно хочеться чхати і, придушуючи бажання це зробити вже в котрий раз, хлопець жалкує, що приїхав сюди.
Лук'ян відчуває себе вкрай некомфортно. Не може второпати, що взагалі тут робить, бо дід Павло ніколи не був для нього близькою людиною. Ба більше — старигань нікому не був близькою людиною. Обравши життя відлюдника, йому було краще жити у глуші, закритися від усіх та лише інколи виходити в люди, і то — просто приїжджати в місто за продуктами. Дід обірвав усі зв'язки із сім'єю багато років тому. Внука він любив, але ніколи палко не чекав його у себе в гостях. Якщо б чекав, то повідомив би свою нову адресу проживання.
Відчайдушно зітхаючи, хлопець ще раз озирається навколо у пошуках... Чого? Він не знає. Матір, донька діда Павла, наказала синові пакувати найцінніші речі покійника.
На першому поверсі точно немає, що брати. Тут взагалі ніде розвернутися: відкриваєш парадні двері й відразу опиняєшся в маленькому передпокої. Зліва — кухня без дверей; там нічого цікавого, окрім засохлого чорного хліба в полумиску, простроченого молока в холодильнику та деяких інших продуктів з ринку; справа від входу розміщується кімната, проте і там Лук'ян не знайшов нічого, що б викликало в нього інтерес: деяка одежа на канапі, предмети побуту на дерев'яному столі та різні дрібнички, розташовані в різних місцях кімнати, включаючи старі книжки, свічки, порцеляновий посуд, газети, статуетки, інструменти для столярної майстерні...
Хиткі сходи, покриті затертою килимовою доріжкою сірого кольору, тягнуться наверх. Вони зовсім не запрошують на другий поверх, скоріше, навіть навпаки — більше відлякують. Вирішуючи не гаяти свій час, Лук'ян починає підійматися по ним. Дістаючись прольоту, він звертає увагу, що вікно між двома поверхами забите дерев'яними дошками різної форми. Невже дід настільки ненавидів світло? Що з ним могло статися? Він не був диваком у молоді роки. Значить, пережив щось лихе, що підштовхнуло його до такого способу життя. Але що і коли?
Повертаючи ручку вниз, Лук'ян штовхає занедбані старі двері та опиняється в затхлій та темній кімнаті. На щастя, тут вікна дід вирішив не забивати. Достатньо було розсунути масивні пильні штори, аби сюди просочилося сонячне світло. Зробивши це, Лук'ян стає посеред кімнати, складає руки на грудях та дивиться по бокам. Спальня не з маленьких, якщо це взагалі можна назвати спальнею. Дід перетворив цю кімнату в склад, навряд чи він тут спав — ліжко позбавлене не лише постільної білизни, а й покривала. На голому матраці лежать одна на одній коробки майже до самої стелі. Лук'ян зітхає — тут непочате поле праці.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Монета Гордія
ParanormalПісля смерті дідуся Павла Лук'ян знаходить від нього таємне послання, в якому йдеться про те, що на їх рід накладено прокляття, а за допомогою однієї монети можна повернутися назад у минуле, аби дізнатися повну історію цього прокляття та позбутися й...
