Пів душі

4. Перша жертва

Трек до розділу - Normandie - Hostage

Десь посеред ночі мені почали снитися жахіття, від яких я ніяк не міг прокинутися. Мене кидало по ліжку, я певно й верещав уві сні, та все ж таки під ранок я звалився на підлогу добряче приклавшись головою. Сил підвестися у мене не було, тіло наче заціпило, а кулак аж побілів стискаючи покривало.

З коридору вчувалися чиїсь голоси та квапливі кроки. Схоже щось трапилося. Студенти неголосно перешіптувалися й кудись поспішали. Тож поквапцем прийнявши душ я натяг на себе форму, побачивши своє відображення у дзеркалі в мене сіпнулося око. Це вбрання мені геть не пасувало. Аби як зав'язавши краватку такого ж темно багряного кольору, як і сама форма. Я схопив наплічника й ринув у хвилю студентів.

Йшовши за течією мене знову охопило те огидне відчуття. Я вже знав, що хтось загинув. Хтось великий та значущий, і це явно був не звір чи птах.

Серед студентів я вгледів Моніку. На її обличчі читався жах та розгубленість. Темні дівчачі оченята стрибали то туди то сюди й ніяк не могли на чомусь зосередитися, а її вуста тремтячи щось шепотіли.

— Гей, Моніко! Ти чого? Що сталося?

Я гукнув дівчину, на що та смикнулася, наче її вибили з трансу.

— Ох, Шоне. Це так жахливо...

Вона не договорила та їй і не треба було. Бо поглянувши у той бік, куди зараз витріщалося пів академії — я побачив її. Ту саму ученицю, яка вчора увечері врізалася у мене й порозкидала підручники. Ту дівчину, яка від чогось втікала та страх якої я прийняв за неприязнь до новачка.

Мертва та прекрасна. Засмагла шкіра й довге темне волосся розсипане навсібіч. Вранішнє сонячне проміння заледве її торкалося, наче боялося обпекти. Здавалося — дівчина спить. Красуню хтось вклав до вічного сну вкривши купою квітів. Ноги рівненько витягнуті, а руки складені на грудях, голова злегка схилена на бік. Вона була ідеальною.

Проте її обличчя. З ним щось було не так. Вуста розтулені, та це не було схожим на передсмертний крик, а радше хтось силоміць розтулив їй рота. Чи то хотів щось витягти звідти, чи запхати. Щелепу трохи зсунуло у бік. Безперечно це хтось зробив силоміць.

Та найдивнішими були монети на її очах. Так наче за якимось дивним повір'ям чи ритуалом їх туди поклали. Здається ми таке у школі колись проходили.