Demon in a red suit

Розділ 1 «Менеджер-невдаха повертається до головного офісу»

— Щось мені не віриться, що я знову сюди повертаюся, — прикривши очі від сонячного світла, молодий чоловік закинув голову вгору і оглянув будівлю, до якої прямував неквапливим кроком.

Сє Лянь примружився, щоб, незважаючи на яскраві промені, зуміти розглянути логотип фірми, що височів над офісом. «Heaven's Doors» — саме це він промоляв, що, в принципі, чоловік і так знав, але зацікавила його зміна дизайну самої вивіски. Все ж таки його не було тут три роки — багато що могло змінитися. І емблема будівельної фірми — найменше, що могло чекати на працівника, якого на довгий термін перевели у відділення в іншому місті.

В принципі, його взагалі могли звільнити, але тоді, три роки тому, коли після низки невдач його показники, як менеджера по роботі з клієнтами, впали нижче плінтуса, так само як і репутація, хлопця все ж таки не виперли з роботи. Будучи на хорошому рахунку у головного начальника, Сє Лянь відбувся лише пониженням і переведенням в якусь глушину, з якої вирватися і повернутися назад до головного офісу вийшло лише через такий тривалий термін і відверте впахуання на роботі. Його старання помітили і дали другий шанс.

— Цікаво... моя команда все ще працює?! — замислився хлопець, на мить завмерши перед розсувними дверима. Говорив усе це він пошепки, собі під ніс, чомусь не в силах стримати ніякову усмішку на губах. Його трохи трусило від хвилювання і очікування. Чи змінився колектив за три довгі роки? Якщо так, то як приймуть його нові колеги? Якщо ні — що скажуть старі за ганебну поразку? Не те щоб Сє Ляня справді вкрай хвилювала чужа думка, але все ж таки чоловік бажав знати з самого початку чого йому чекати, адже сприятлива атмосфера в колективі — важливий аспект хороших показників. — У будь-якому разі, не варто багато чого очікувати від інших людей, а краще зробити все, що в моїх власних силах.

З таким настроєм Сє Лянь переступив поріг офісу і, ніби на автопілоті, ні на мить не затримуючись, щоб уточнити у когось дорогу, попрямував у бік місця роботи, куди день у день ходив три роки тому. У чоловіка навіть думки не виникло, що могло статися перепланування чи ще щось. Його ноги самі по собі повели господаря за звичним маршрутом. Сє Лянь тільки те й встигав, що озиратися довкола, коли мчав до ліфта. Йому вже не терпілося.

Діставшись ліфта, хлопець, на жаль для себе, усвідомив, що не влізе в нього. Великий та широкий офісний ліфт, як і належало ранковому часу, був забитий під зав'язку. Крики Сє Ляня «Стривайте, я теж їду!» навіть якби хтось і почув із кабіни, навряд чи притримав би двері для нього — місця не було, та й сам ліфт був за крок від тривожного сигналу про перевантаження. Хлопець, скинувши швидкість, бо зрозумів, що вже поспішати немає сенсу, скуйовдив волосся на потилиці, все також ніяково посміхнувся і розвернувся у бік сходів з думкою: «Нічого, пройдусь». Звичайно, йти аж на шостий поверх пішки не хотілося, але чекати на наступний ліфт — не хотілося ще більше. До того ж Сє Лянь поки що нікуди не запізнювався і міг дозволити собі пішу прогулянку.