Гра починається

Схованка

День 1 час 10:10 Ізабель
В дитинстві я часто залізала під ліжко й ховалася. Батьки довго мене шукали, кликали по імені. Тоді це тішило я могла годинами тихенько сидіти й тримати мовчання.
Але не зараз, десять хвилин проведині під ліжком здавалися пеклом. Було важко дихати, спина боліла через невдалу позу.
Нас з Фелісією на щастя не було видно але ми чули, як по кімнаті кружляє монстр.
Через маленьку щілину я підглядала за цим створінням. Воно було зростом під два метри. Непропорційне тіло, довгі руки, які діставали до підлоги. Подертий одяг з краплями крові. Не природний сірий відтінок шкіри. Маленька голова, гострі зуби. Я не наважувалася подивитися в очі цьому чудовиську...
-Нам треба щось придумати. -прошепотіла мені на вухо Фелісія. -Це Чмо не відчепиться від нас.
Чмо? Господи, хоч би не засміятися! Фелісія це та людина, яка навіть в найгірший момент може розсмішити.
-Що ти пропонуєш? Воно нас наздогонить. -відрізала я.
Подруга мовчала. Здавалося що справді монстр не збирався нікуди йти. Немов відчував що у кімнаті є гравці.
Хвилина за хвилиною плинули. Було чутно хрипле дихання чудовиська.
-Все мені настогидло це Чмо! -різко сказала Фелісія.
Вона кинула знайдену руну в коридор. Ми почули неголосний звук падіння. Монстр розвернувся й попрямував до виходу.
Як тільки воно переступило поріг кімнати. Фелісія швидко вилізла з під ліжка й закрила дерев'яні двері. Тим самим ізолювала нас від чудовиська.
-Хто молодець? Я молодець! -задоволено мовила подруга.
Раптом монстр почав з криками дертися в двері.
-Тільки в мене затерпла спина і ми загубили руну..
-Це був єдиний вихід...-Фелісія понуро опустила голову.
-Нічого страшного. Нам треба вийти звідси!
Я огледіла спальню й знайшла лише один вихід.
-Ти боїшся висоти? -спитала я у подруги.
-Ні а що?
-Полізли через вікно!
-Ізабель, давай не будемо цього робити. -застогнала Фелісія.
-Якщо всі двері закриті то завжди залишається вікно!
Монстр з більшою силою бив старе дерево. Ще пару хвилин в такому темпі двірі не витримають.
Подруга нервово видихнула і підійшла ближче до мене.
-Все краще ніж залишитися в кімнаті з цим Чмом.
-Добре, нам треба дострибнути до того балкона. -я вказала пальцем на поверх нижче, відстань була маленька тож приводу для хвилювання не було.
-Ізабелла, я тобі довіряю але якщо зі мною щось станеться то це буде на твоїй совісті!- Фелісія по дружньому обійняла мене. -З твого дозволу я перша!
Дівчина перелізла через підвіконик й стрибнула.
Переконавшись що з Фелісією все нормально я теж так вчинила. Що дивно монстр перестав колотити в двері й пішов геть.
Коли ми вийшли з балкона то опинилися біля сходів.
-Нам треба знайти хлопців й повідомити про небезпеку зустріти Чмо.-мовила подруга.
-Тепер ми будемо називати його Чмо! -ми засміялися.
Я на хвилину задумалася, ми загубили руну треба її негайно повернути! Й якщо я все правельно зрозуміла то чудовисько пішло геть. Тож був шанц що руна до сих пір лежала на підлозі.
-Фелісія, ти йди а я тебе наздоганю!
-Ізабелла ти що хочеш повернути ту кляту руну? -здогадалася подруга. -Ні ти нікуди не підеш там небезпечно!
-За мене не хвилюйся у мене є план. Зустрінемося у кімнаті з годинником...
Перш ніж подруга знов хотіла заперечити я розвернулася й піднялася по сходах.
-Ну хай щастить! -побажала Фелісія.