Вам повторити?

5 розділ

Щойно Малфой апарував назад додому, то відразу відчув порожнечу. Він передав Скорпіуса Джинні, а коли повернувся, його наздогнало почуття, яке син вдало нівелював своєю присутністю. Вони могли просто їсти, запускати вогнеграй або ж блукати по крамницях мітел (де йому вже купили нову мітлу, але не надто швидку, бо слід від подряпини на обличчі Скорпі все ще нагадував про необхідність практики) — неважливо, здається, малий міг просто сидіти поруч, і всі похмурі думки вмить розбігалися по своїх темних кутках. Щоправда, лише для того, щоб виповзти звідти, щойно він залишиться наодинці. Його дратувало, що він сам вирушив до Ґрейнджер сьогодні, попри те, що Тінкі люб'язно запропонувала перенести сина самій. Здається, ельфійка почала зачаровуватися Скорпіусом, втім, як і всі навколо. Здавалося, що у дитини якийсь вроджений дар, як у метаморфа, тільки пов'язаний з чарівністю.

Драко не хотів зізнаватися навіть собі, але сподівався, що сьогодні її батьки теж будуть у неї вдома. Його гризло дивне почуття через те, що він учора пішов не попрощавшись і в принципі поводився досить дико, позаяк зосередився на тому, аби поставити Ґрейнджер у максимально незручне становище. І мова йде зовсім не про принципи ввічливості, яким Малфой був навчений з дитинства. Просто це було щось... незвичайне. Сидіти на цій маленькій кухні, де нізлу ніде було впасти, після того, як вони всі всілися за цей столик, їсти щось, нехай не таке прикрашене і подане у звичайному посуді, на відміну від Менора, але таке ж смачне. Розмовляти з маґлами, не схожих на божевільних, як йому втовкмачували з дитинства. Чесно кажучи, їхня донька, в якій текла чарівна кров, іноді здавалася більш навіженою, ніж ці двоє, які хвилин за п'ятнадцять після знайомства почали називати його «любий», абсолютно начхавши на правила вищого світу. Ось так виглядала справжня сімейна вечеря.

Ні, він теж мав сімейні вечері. Бісова низка сімейних вечерь, званих вечерь, благодійних вечерь, вечерь на честь якоїсь хріні... Малфой міг би написати дисертацію про вечері у своєму житті, але на жодній з них він не чув нічого на кшталт: «покласти тобі ще м'яса, любий?» І було дурницею, що він взагалі про це думав. І безглуздо було відчувати прикрість від того, що Драко нормально не попрощався з людьми, які були з ним милі, хоч і взагалі нічого не були йому винні. Він зустрічав тисячі людей, які мило розмовляли з ним, заглядали в рот, підтакували його реплікам, але батькам Герміони було абсолютно начхати. Вони не знали, що таке квідич, не знали його прізвище, точніше, гадки не мали, яку вагу воно має в чарівному світі. Її батьки не знали про нього нічого й дивилися на нього як на чистий аркуш. І, здається, не бачили нічого поганого. Нічого з того, що він так старанно приховував, нашаровуючи на свою особистість все нові й нові вигадані, відредаговані історії, нагороди та вчинки.