9 розділ

165 17 4
                                    


Її внутрішні органи ще не повернулися на свої місця після апарації, коли Герміона вже смикала ручку вхідних дверей, намагаючись зайти в Нору і починаючи стукати долонею по дереву, коли вони не піддалися. За мить Гаррі з'явився на ґанку, і Ґрейнджер з Роном запитали в один голос:

— Як вона?

— Гаррі, з нею все гаразд? — Герміона налаштовувалася не панікувати, але зараз нотки безумства в її голосі чулися надто сильно.

— Скажи, що з Джинні нічого серйозного, — практично благав Рон.

— Вона... поранена, — змучено відповів Гаррі. — Але Моллі каже, що все буде гаразд. Вона зараз із нею, заліковує рани.

На підтвердження його слів з гостьової кімнати на першому поверсі долинули звуки стогонів болю, і в Герміони пішли мурашки по шкірі від жаху.

— Це не звучить як норма, — похитав головою Візлі, відтінок його обличчя був ідентичним відтінку обличчя Гаррі — блідий, як у мерця.

Вони зайшли до вітальні й побачили Артура, у якого була перебинтована нога і красувався поріз на чолі, що певне був залікований чарами, але все ще залишався видимим.

— Містере Візлі... Потрібно викликати цілителя! Тут усе... — почала ґриффіндорка, водночас намагаючись заспокоїтися й переконати себе, що все під контролем.

— Ні, Герміоно, усе гаразд, я справді в порядку, — підвівся чоловік, спираючись на здорову кінцівку. — Не можна нікому сторонньому дозволяти вхід у Нору, тут одразу ж стане небезпечно.

— Хтось нам пояснить, що тут відбувається? — вимагав Рон, чиї емоції практично завжди перетворювалися в злість.

Вони стояли посеред цієї кімнати, і їхнє розлучення раптом почало здаватися найменш важливою річчю у світі.

— Я не все знаю, але Джинні повернулася додому після тренування, до нас мали прийти містер і місіс Візлі, нічого не віщувало... — зітхнув Гаррі. — А потім на неї напали. Містер Візлі прибув трохи раніше, і це її врятувало.

Очі всіх присутніх у вітальні миттєво перемістилися на Артура.

— Я не додам багато, — похитав він головою. — Я апарував на ґанок і почув гуркіт. Забігши в будинок, побачив людину в плащі та масці, кинув йому в спину декілька заклять, і він одразу апарував звідти, зачепивши мене наостанок. Не було часу його затримувати. Під уламками меблів лежала Джинні — це все, про що я міг думати.

Вам повторити?Where stories live. Discover now