Будь ласка, не дивись на мене.

Лихоманка.

Коли Шу Дзінь прокинувся вранці, Шу Джаоюань уже пішов.

Шу Дзінь змалку звик до такого життя. Йому найняли трьох тіток, аби вони доглядали за ним удома. Але тітка відпросилась на кілька днів, тому Шу Дзінь був вдома один. Тож коли він прокинувся і почув шум внизу, одразу ж подумав, що Паф знову бешкетує.

— Паф!

Шу Дзінь сонно спустився донизу, приголомшившись, коли побачив ситуацію у вітальні.

Шен Сінхе сидів на килимі спиною до нього й грав із собакою.

Він зміг заснути лише рано вранці. Після пробудження він вже й забув, що тепер не один у домі. Він прибрав здивування з обличчя й байдуже пішов на кухню.

Коли Шу Джін проходив повз, Шен Сінхе повернувся до нього:

— Ранку.

Шу Дзінь проігнорував його, окликнув Пафа і пішов на кухню.

Він дістав молоко з холодильника і навмисне сильно зачинив дверцята, аби Шен Сінхе точно його почув, а потім знайшов чашку і налив у неї молоко.

І лиш коли вже поставив чашку в мікрохвильовку, він зрозумів, що чогось не вистачає, – раніше Паф завжди бовтався у нього під ногами, висунувши язика, та цього разу він не прийшов.

Це надто дивно.

Шу Дзінь повернувся до вітальні й побачив, що Паф слухняно сидить перед Шен Сінхе. Він пильно на нього дивився, і мав при цьому улесливий вигляд.

Паф - п'ятирічний білий самоїд, дуже розумний і липкий.

Мати Шу Дзіня купила його йому ще до розлучення з батьком.

Шу Дзінь ще двічі окликнув Пафа. Цього разу він нарешті відреагував, підбіг до нього, двічі покружляв і понюхав. Щойно Шу Дзінь погладив його по голові, як Паф побіг назад до Шен Сінхе.

Навіть пес змінився.

Руки Шу Дзіня були порожні, а очі не могли не спалахнути.

Він вийшов, не сказавши й слова, і вирвав пакетик зі смаколиками у Шен Сінхе з руки.

— Не годуй його! — викрикнув Шу Дзінь, — Він ще не їв корм, йому не можна спершу їсти смаколики!

Шен Сінхе поглянув на нього.

У сірому оці хлопця не було емоцій, й воно було навіть дещо тьмяним, та инше його око було надзвичайно ясним і вираз у ньому – цілком зрозумілим.