Обіцянка неквапливої надії

2

Fleurie — Love and War

Метушня навколо Чіміна не дратувала. Навпаки була стимулом рухатись.
Помічниця Шин Ю Рі не встигала за ним і лише уривками проривалась.

— Пане Пак, вам треба пройти до візажистів!
— Пане Пак, приїхали фотографи!
— Пане Пак, ви просили нагадати вам про моделей!
Тендітна дівчина з величезним планшетом і стилусом раз за разом винирювала десь поруч.
— Я почув.
— Я знаю.
— Зараз.
Дивним здавався той факт, що було відчуття ніби його обіймають зі спини. Декілька разів Чімін обертався, але поруч нікого не було. Можливо він би й подумав про це довше, але не мав на те часу — ім’я б своє не забути.
— Пане Пак, залишилось привітатися з модним критиком,він тільки що прибув.
— Так, пам’ятаю ти казала. Як зараз представлю колекцію — так він її і побачить. Ви там йому шампанського підлийте. Ви ж краще знаєте, — Чімін трохи прикрикнув, а потім схаменувся. — Вибачте.  Ю Рі ви прекрасно справляєтесь зі своєю роботою. Я дуже вам вдячний насправді. Просто трохи нервую. Це кожного разу так буде?
— Кожного. Ще потім можуть бути скандали, забуті гості, погані статті, плітки пов’язані з моделями.
— Стоп-стоп. Краще б останнього ти не казала. Давай обійдемось в цей раз хоча б без забутих гостей.
Він йшов слідом за Ю Рі і нервово приглажував волося, повторюючи в голові текст, що мабуть викарбувався на все життя в його голові.
Тепер здавалось, що можна було краще. Спіймане відображення в дзеркалі ще й показало, як він звів нанівець всі старання стилістів — волосся стирчало в усі сторони, крім одного боку, який він до дзеркального блиску за сьогодні натер.
— Журналістів і так вистачає. Нащо ще критик? Ох, я просто дизайнер. Мені просто хочеться робити гарний одяг і щоб люди в ньому були щасливі, а не розбиратися в цьому всьому.
— Цікавий до речі вислів. Мені подобається.
Голос, що пролунав попереду вдарив Чіміна струмом. Він підняв голову і побачив обличчя, що не міг забути довгі роки.
— Пане Пак, дозвольте представити — Чон Хосок.
Шин Ю Рі пропустила вперед Чіміна і трохи відійшла.
— Приємно познайомитись.
Горло Чіміна пересохло і слова важко піддавались.
— І мені теж, пане Пак, дуже приємно. — Хосок схилився з легкою усмішкою, але очі, приховані за скельцями окулярів, продовжували детально розглядати чоловіка перед ним. — Для мене велика честь бути на першому показі такого талановитого, неймовірного та постійно шукаючого ідеал дизайнера.
Чімін наче провалився в атмосферу своєї старої майстерні. І перед ним стояв хлопець в оверсайз футболці, який зараз підхопить його і понесе в кімнату нагорі.
— Пане Пак, концепція, — пошепки нагадала Ю Рі.
— Так, концепція. — Чімін винирнув зі спогадів, але подивитися в очі Хосоку так і не міг, тому сфокусувався на оправі його окулярів. Він вмів обирати стильні речі.
— Ні-ні. Ви зараз скажите завчений текст, а мені треба, щоб слова йшли від серця. Тому я просто подивлюсь, послухаю. Не хвилюйтесь — чути я вмію.
“Слухай серце. Слухай. Якщо не можеш його почути, то чи впевнений, що воно в тебе є?”
Трохи відволікшись Чімін втратив з поля зору Хосока. І поки біг за лаштунки, все сподівався хоча б на секунду його побачити.
Поринувши з головою в звичний хаос, Чімін всіма силами намагався перестати думати про цю зустріч.
Хосок прийшов виконати свою обіцянку. Напише статтю — хорошу чи погану це вже питання другорядне. Йому б, як митцю хотілось звісно компліментів, але чи зможе розбите серце говорити медом з винуватцем своїх страждань.
Показ завершився дуже швидко. На фінальному виході разом з моделями, Чімін все ж помітив Хосока. Він розслаблено підняв свою фотокамеру і серце Чіміна завмерло, бо то був його подарунок.

“ — Нащо вона мені?
— Ти любиш фотографувати. Фільмуй своє життя.
— Життя? Ну тоді нею лише тебе фотографувати і буду.
— Хтось тут такий хитрун. Йди до мене.”

І ось зараз він розгублено дивиться в об’єктив під музику, аплодисменти. В той самий час його обіймають моделі та голосно вітають.

Камеру відводять в сторону і все та сама посмішка сердечком підбадьорює, як робила мільйон разів до того.
А він знову не може нічого зробити. Він не готовий.

“ — Розумієш, це виклик суспільству. Я не настільки сміливий. Не настільки сповнений революцією, як ти.
— Говорить людина, що створює колекції з провокаційними моделями.
— Це інше.
— Інше. Добре Чімін. Ти, мабуть, думаєш я зараз скажу, що чудово тебе розумію. Та до біса! Чому я маю говорити всю цю шаблону дурню?! Не розумію.
— Вибач. Послухай…
— Тобі немає за що вибачатись. Так значить і має бути. Просто так буває. Не знаю чому саме з нами тільки.”

Так само, як і тоді, Хосок підводиться, кланяється і покидає залу.
Чімін повертається за лаштунки.