adoring him - minsung

VIII: вір мені

The Weeknd - Blinding Lights

Двері підсобки хлопають за спиною Джисона, замок з середини клацає, і врешті він голосно зітхає з полегшенням, переводить погляд на обличчя навпроти, нервово намагаючись прочитати чужі емоції, яких ніби немає. Геть порожньо.

- Як ти? - Питає перше, що приходить в голову. В таких ситуаціях мозок завжди зрадницьки мовчить, не даючи підказок. Хочеться бути всім, але насправді не можеш бути нічим корисним взагалі.

- Я в порядку. А ти? - Мінхо нарешті теж підіймає голову, говорить тихо, прикушуючи губу, немов боїться підвищити голос або сказати зайве. Офіціант тільки відкрив рота для відповіді, як раптом відчуває ніжний дотик на щоці, що змушує одразу ж замовчати. - Всього лише подряпина.

Після цих слів вони просто мовчки дивляться один на одного, кожен думаючи про своє. 

"Чому він зробив це для мене?"

"Він такий гарний."

Так важко підібрати слова після подібних інцидентів. Після крику, шуму й шороху, хочеться трохи огортаючої комфортом тиші, щоб думки перестали бігати, а руки тремтіти.

Джисон проходить повз журналіста та перевертає дерев'яні ящики з-під овочів, після чого знімає фартух, застеляючи тверду поверхню одного з них.

- Та-дам! - Він вказує на імпровізовані стільці, запрошуючи хлопця присісти, на що той посміхається та покірно сідає. І його втомлена, але щира посмішка гріє душу.

Мінхо знову мовчить, але Джисон не сміє на нього давити, тому терпляче чекає, поки той почне перший. Він не знає, чи взагалі почує пояснення цієї ситуації зараз або коли-небудь, однак нічого в цьому світі не змусило б його вчинити інакше. 

Раптом маленькою кімнаткою лунає шмигання, й зрештою Мінхо утикається носом кудись в плече Джисона, а той в свою чергу, відчуваючи на сорочці вологу, пригортає тремтячого хлопця до себе так міцно, як тільки може. Другий раз він стає свідком страждань журналіста і все ніяк не може зрозуміти, чому це відбувається з такою чарівною людиною.

- Дякую, - шепоче Мінхо та підіймає погляд на лице хлопця навпроти. Очі бігають, наче прискіпливо намагаючись запам'ятати кожну рису, кожну деталь. Джисон хотів би, щоб ці очі дивилися на нього вічність, дарували своє карамельне тепло, він хотів би втонути в них остаточно й безповоротно. Вони так близько, що Мінхо може відчути аромат того самого дешевого одеколону, що швидко вивітрюється, змушуючи його думати наскільки більш терпкий цей запах на шиї. Один рух вартий всього, тільки от ніхто з них не збирається порушити цю безмовність, продовжуючи красти дихання один одного. Джисон проводить язиком по губах, зволожуючи їх, та зупиняє погляд на чужих, напевно, солоних від сліз. Один, два, три...