adoring him - minsung

XI: разом

The Kooks - Taking Pictures Of You

Врешті-решт, дивлячись на приємну сонячну погоду за вікном, хлопці вирішили прогулятись. Сьогодні було зовсім не вітряно, раннє літнє повітря вже огортало теплом набагато помітніше, ніж раніше, змушуючи знімати теплі светри, але все ж враховуючи місце, куди вони зібралися, Джисон порадив Мінхо захопити з собою кофту про всяк випадок.

Насправді коли після пропозиції провести день разом, Мінхо одразу ж не довго думаючи, погодився і запитав куди саме вони вирушать, Джисон вирішив, що їх перше "офіційне" побачення має запам'ятатися надовго. І хоча можливості зводити хлопця у якісь супердорогі й пафосні місця у нього не було, він вирішив просто наповнити цей час приємними емоціями від простих речей.

Перед тим як вирушити на прогулянку, Джисон наполіг на тому, що йому треба заїхати додому і причепуритися для такої важливої події.

- Я дуже хочу подивитися на твою кімнату, - говорить Мінхо, коли вони під'їжджають до гуртожитку і паркуються, а на його обличчі з'являється дуже зацікавлений вираз, що згодом перетворюється на хитрий, змушуючи Джисона нервувати.

- Там немає нічого особливого, - відповідає він, згадуючи купу речей біля ліжка і завалений мотлохом письмовий стіл. Можливо, десь там в глибині обгорток і пляшок навіть були зошити. - Тобі буде краще почекати ззовні.

Але Мінхо лише хитає головою та посміхається.

- О, ні, я йду з тобою.

Принаймні, Джисон намагався.

Біля входу, як це завжди бувало на вихідних, зібрався невеличкий натовп зі студентів: деякі поспішали у справах і лише хотіли пройти до сходів, деякі навмисно збиралися групами, щоб згодом разом кудись піти, а дехто просто вийшов на перекур чи привітати знайомих. Від жвавих розмов на свіжому повітрі та серйозних дискусій у кімнатних капцях віяло тими самими роками безтурботності та юності. Мінхо намагався тримати у пам'яті лише позитивні моменти цього періоду, але все ж часто травматичні події минулого не давали легкій теплій посмішці розтягнути губи від приємних спогадів, що пахли свободою та чимось невловно палким. Але все ж дивлячись на те, як Джисон вітався зі своїми друзями та сміявся над випадково кинутими жартами про щось своє, Мінхо відчував, начебто повернувся в той час - в ніздрі знову бив запах квітучої вишні, яка стояла біля входу в його кампус та завжди дуже пізно зацвітала, лоскочучи носа своїм гірко-солодким пилком, а метушливі студенти швидко розбігалися хто куди, думаючи про власні турботи.