Хореограф

1

У квартирі було темно, тільки підсвітка телефону розганяла густу темряву, бо найближчі робочі ліхтарі горіли десь на сусідній вулиці. За тридцять один рік свого життя Техьон не без гордості вважав себе людиною не заздрісною, а дивлячись зараз на далеке світло в вікнах, він, звісно, щиро радів за сусідів, але чогось не дуже. Світла не було з самого ранку. Телефон жив на останньому подиху, бо робочі запевняли, що вимкнення не будуть тривати довше п'яти годин, і Техьон зі спокійною душею пів дня грався в онлайн гру та залипав на відео в тікток. Ось тепер позначка в кутку дисплея показувала десять відсотків заряду, а блага цивілізації в їх будинку ще й не думали відновлюватись.

Техьон в черговий раз важко зітхнув, покосився на ноутбук, що лежав перед ним на барній стійці, та підпер голову долонею. У нього строк здачі книги через два тижні, а фінальна глава й досі існує лише у вигляді десятка рядків тез. Техьон планував працювати сьогодні до глибокої ночі, бо вже завтра потрібно було відправити редактору чернетку готової роботи, але судячи з того, скільки ще збиралися ремонтувати електрощитки в їхньому житловому комплексі, єдине, що він зможе відправити - великий привіт.

Ну що за халепа? Невже не можна було зі своїми ремонтами почекати до завтра? Техьон якраз би закінчив маніакально вистукувати по клавіатурі та мирно уповз спати, а там хай хоч на добу вимикають.

Він поспіхом встиг накатати сьогодні три аркуші, але підозрював, що два з них можна сміливо викинути в уявний смітник. І це він навіть ще не перечитував. Просто приголомшлива продуктивність, редактор буде у захваті.

Техьон бездумно потикав кнопку живлення комп'ютера, той, очікувано, залишився байдужим до його маніпуляцій. Сам винен, давно вже треба було купити новий, більш сучасний та найголовніше - з потужним акумулятором, бо старенький ноутбук, який був з ним ще з часів студентства, міг існувати без зарядки хвилин сорок. Шкода, звісно, він починав з цим гаджетом, напам'ять знав кожну подряпину, кожен піксель на екрані. Та він йому був рідніший за деяких родичів. Тому покупка нового постійно відкладалася до наступної книги, наступного року, льодовикового періоду. Техьон все одно писав лише вдома, пробував декілька разів, як автори в кіно з розумним виглядом посидіти в кафе, але вийшло так, що він просто пару годин тупив на порожній лист, не написавши ні рядка. Дзвін посуду, чужі розмови, музика, що грала тихо та ненав'язливо, але все ж таки була, відволікали. Так що його не дуже бентежив постійно ввімкнутий в мережу дріт. От до сьогоднішнього дня.