Хореограф

4

Чорна сорочка полетіла на ліжко, слідом за нею ж відправився лонгслів. Не те, все не те. Техьон скептично оглядів розпорошену шафу вже сумніваючись, що у нього є хоч щось пристойне. Хоча... Он та червона сорочка виглядає наче нічого так.

Техьон з трохи більшою силою, ніж потрібно смикнув тонку тканину, повністю ігноруючи жалісний тріск, з яким одежину зірвало з вішака.

- Ти злишся.

- Ні, - Техьон лише на мить скосив очі на Чіміна, що лежав на його ліжку підперши голову однією рукою, а іншою ліниво водив по екрану телефона Техьона, граючись в якусь гру, та знову зосередив всю свою увагу на шафі. До сорочки тепер потрібно було підібрати штани.

- Ага, воно і видно. З таким настроєм тільки в клуб і ходити. Нагадую, нас на річницю створення танцювальної студії запросили, а не на вбивство за замовленням.

- Це тебе запросили, а ти якогось хріна тягнеш мене з собою. Може я тоді спокійненько собі вдома посиджу?

- І що будеш робити? Медитувати на своїх хлочиків-айдолів по телевізору? Чи на пару з хьоном будете морськими котиками перекочуватись по дивану під класичну музику? Ні, милий, ти мій плюс один, тому натягуй на свій гарний зад гарні червоні штани та поїхали веселитися, - Чімін витягнув з купи речей, що в декілька шарів покривали половину ліжка, та запустив в нього тими самими червоними штанами. – Обіцяю, тобі сподобається, Хобі-хьон за часів навчання завжди обирав класні місця.

Техьон нічого не мав проти особисто Хобі-хьона, зрештою, він його навіть в очі ніколи не бачив. Знав тільки, що Пак вчився з ним в університеті, благополучно не бачився після випуску старшого, але якимось чином ці двоє зустрілися тиждень тому в кав'ярні, просиділи декілька годин за розмовами та вийшли звідти ледь не найкращими друзями.

Техьон не був проти нових знайомств. Зазвичай. Якби пропозиція провести вечір в нічному клубі в компанії пари келихів вина, танців та п'яного натовпу незнайомих людей надійшла в будь-який інший день. Але так вже сталося, що Хобі-хьону приспічило влаштувати свято в неділю. Ту саму неділю, що йшла за суботою. І ось саме в цьому-то якраз і була основна проблема.

Суботу Техьон провів, дивлячись на тих самих хлопчиків-айдолів в компанії роздратування та телефону, на який за цілий день прийшло два десятки сповіщень, але жодне з них не було від Чонгука. Останні чотири дні той взагалі не писав першим, лише відповідав коротко та односкладно, наче не він до цього закидував Техьона повідомленнями: розповідав про успіхи своїх учнів, улюблені фільми, про деякі плани на майбутнє та в кожному наче мимохіть випитував про Техьона спочатку маленькі дрібнички, як то улюблений колір або страва, але чим далі, тим сміливішим він ставав.