Неправильні

1 частина.

Привіт! Мене звати Мері і я десятикласниця. Нарешті початок нового року,нова сторінка в моєму житті.Цього року літо було незабутнім,ми з друзями намагалися проводити кожен день так ,щоб запам'ятати на довго,і думаю ми впорались з цею задачею.
Ранок. Мій будильник як завжди кричить на весь будинок, але мені байдуже. Мама прибігла в кімнату зовсім сонна, і судячи по погляду на мене ,зла.
-Коли ти вже будеш прокидатися відразу ,а не піднімати весь дім,- розлючено промовила вона.
- Та підіймаюсь вже,підіймаюсь.
Сьогодні перший день в школі,в вікно світить сонечко, немов нагадуючи про літо. Я швидко зібрала волосся і вирушила робити ранкові ритуали, паралельно розмовляючи з найкращою подругою.

Моя найкраща подруга мені як рідна сестра. З нею ми ще з самого народження. Наші сім'ї найкращі друзі,ну і було б дивно якби ми не були б ліпшими подругами. Наші мами спеціально завагітніли в один період,тому моє день народження 20 вересня а моєї подруги 15.Її звати Лізі.Вона примірна учиниця ,що не скажеш про мене, мамина гордість ну і іншими словами правильна дівчинка.Я ж навпаки повна її протилежність ,тому всі завжди дивуються чому ми подруги і як в нас це виходить. Навіть з вигляду ми як Інь і Янь. В мене довге темне волосся і карі очі, у Лізі ж ,коротке світле волосся і неймовірні зелені очі. Одним словом,я сама іноді дивуюсь нашій дружбі.

Я чистила зуби і слухала як Лізі розповідає про проблеми в її стосунках. В неї цим літом з'явився хлопець. Відразу як ми з ним познайомились, в нас не виникло конекту ,для мене він просто високомірний боксер, не знаю що вона в ньому знайшла . Лізі каже що мені здалося бо я погано його знаю,але таких людей я думаю видно відразу.

- Якщо у вас проблеми, то скажи йому допобаченя,що важкого.
-Ой Мері,ти так легко це кажеш ,якби ж все було так насправді...Добре,не буду заважати,зустрінемось біля школи,цілую.
- Пока,цілую.
Нарешті я передяглась.Сьогодні я одягла легку рожеву сукню,це була моя улюблена з літа, з нею пов'язано стільки спогадів...
Не доївши сніданок я вибігла з будинку і ледь не впавши,зачепившись за камінь, пішла відкривати двері мого двору.Чесно,навіть дивитись не хотілось на годинник,я вже знала що добряче запізнююсь.
Аж раптом до мого двору під'їхала чорна спортивна машина. Її я впізнала одразу. Звісно,це машина Деніала. Так звати хлопця Лізі.

-Привітик, я знала що ти запізнишся тому попросила Дені тебе забрати,- визераючи з напів відкритого вікна машини казала Лізі.
В голові відразу промайнула думка про те ,наскільки добре вона мене вивчила і знає кожен мій наступний крок. Від цього на душі стало тепло. Чудово мати настільки близьку людину,яка може навіть читати твої думки.
Я сіла в машину,відразу подякувала їм за те що не забули про мене, і ми поїхали. Під'їжаючи до школи мені стало дуже сумно,літо якого ми чекали дев'ять місяців, так швидко промайнуло, і залишись лише приємні спогади.
Ми з Лізі вийшли з машини і почали прощатись з Дені.
-Вчіться добре дівчатка,я буду перевіряти ваші щоденники,- з єхидною посмішкою казав хлопець.
Як мене це бісило,хотілось дати йому по голові,думає собі що весь такий крутий,дорослий. Він наскільки я знаю навчається в коледжі неподалік, на міліцейського ,вже на другому курсі,але все одно поводе себе іноді ,немов йому вже за тридцять.

Нарешті він поїхав і можна було видихнути.Ми з Лізі зайняли нове місце в класі. Остання парта біля вікна,звучить немов мрія ,і нарешті вона наша. Кожного року ми хотіли там сидіти але ніколи не встигали зайняти,цього року в нас нарешті вийшло.
- Це показник того що нас чекає щасливий шкільний рік,-казала Лізі. Я вже згадувала що ми різні,вона оптиміст а я навпаки,пісиміст.Бути пісимістом набагато гірше,так ти бачиш реалії а не романитизуєш все довкола.
- А ще це показник того моя люба ,що нам буде легше списувати і їсти на уроках,- після моїх слів ми голосно засміялись і я витягнула цукерки з портфелю,після чого Лізі зареготала ще більше.

Нарешті день підійшов до кінця.Я сиділа вдома. На кухні щось готувала мама,тато сидів за комп'ютером,вирішував робочі справи ,а я поглажуючи кішку дивилась серіал.
Раптом я почула дзвінок. О Боже навіщо він мені дзвонить,перше що я подумала побачивши ім'я на телефоні.
- Ало Деніал,дивно що ти дзвониш.
- Так, знаю. Добре що ти підняла слухавку,мені неймовірно пощастило. Хотів домовитись з тобою про вечірку.
- Яку вечірку?
- В честь Дня народження Лізі,хочу зробити їй подарунок ,все буде відбуватися в моєму будинку,мені лише потрібна твоя допомога з запрошеннями і прекрасами .
- Звісно,я тільки за. Тоді вже ближче до дати її Дня народження зустрінемось.
- Добре ,то приїзди до мене 10 числа.
- Домовились,пока.
Я поклала слухавку. Хоч він мені і не сильно подобається я все одно повинна допомогти з сюрпризом для найкращої подруги,заради неї я готова терпіти Дені .