Неправильні

6 частина

Після всіх уроків я нарешті була дома. Поки Макс мене підвозив ,я розповіла про пропозицію Лізі,він як я і думала,погодився. Я хотіла виглядати ідеально,але поки я обирала одяг в голові була думка лише про те, що подумає про мій вигляд Деніал. Чому не Макс? Чому мене більше цікавила думка хлопця моєї подруги? Ці жахливі думки перебила мама, яка увійшла в кімнату.
- Доню,мила,можеш спуститись,там на тебе чекає друг.
- Який ще друг? Я нікого не запрошувала.
В голові відразу думка що це Макс вирішив раніше приїхати,нікого іншого я не уявляла.
Швидко одягнувши сукню в якій буду їхати,я вибігла з кімнати ,спускаючись зі сходинок я вже побачила хто прийшов .
- Ну що ж привіт,- зухвало посміхався до мене Дені.
- Що ти тут робиш?,-шопотом промовила я,аби батьки не почули. Моєму здивуванню не було меж,навіщо він тут,що йому потрібно від мене.
- Ти так здивувалась,чекала на когось іншого?,-він почав наближатись до мене,поки не опинився прямо перед моїми очима.,- Може на свого Макса?
Я відійшла назад щоб не бути так поряд ,та відповіда:
- Тебе це не повинно хвилювати,в нас з ним все йде до стосунків і він мені по справжньому подобається!,-я відповіла як можна впевненіше,намагаючись запевнити в цьому Дені,хоча сама розуміла що це далеко не так...
Хлопець почав знову підходити до мене, і будучи зовсім близько він поклав руку мені на талію, та з усієї сили підсунув до себе ,що я аж вигукнула від здивування.
- А ти відчуваєш те ж саме коли він торкається тебе як я?,- Дені дивився прямо мені в очі,знову немов вводив мене в транс і змушував не помічати нічого і нікого довкола,серце билось з шаленою швидкістю а дихання почало пришвидшелось.
Тільки я хотіла відповісти ,почула як відкриваються дверцята в одній із кімнат. Прийшовши до тями, я висмикнулась з рук Деніала і відійшла . Побачивши мою маму яка спускалась по сходинкам ,хлопець ніжно посміхнувся і привітався.
- Доброго дня пані,я ось вирішив навітати Мері та приніс їй подарунок.
- Добрий,-вже спустившись зі сходинок, промовила мама, тепло посміхаючись у відповідь,-Чому ти стоїш в проході ,Мері напевно забула тебе запросити,проходь, пообідаєш разом з нами.
О ні, тільки цього не вистачало, якби вона знала хто це ,вона б так з ним не розмовляла.
- Ні мамо,він саме хотів йти додому,-промовила я,пильно дивлячись з надією згоди ,в очі Деніала.
- Так я хотів ,але якщо ви запрошуєте, буде не вічливо відмовитись.
Я лише поклала руку на лоба від безвиході. І що тепер робити?
Деніал сів за стіл та дивлячись як мама зі мною розставляє страви ,мило вів з нею розмову,розповідаючи про себе.
- Таких як ти робочих та не лінивих парубків зараз мало,Мері неймовірно пощастило,- вона хитро посміхнулась та перевела погляд на мене.
- О ні мамо,це не те про що ти подумала,справа в тому що він хл...,- Деніал різко мене перебив.
- Що ж,я казав про подарунок,подарую його зараз .
Чому він не хотів розповідати моїй мамі що він хлопець Лізі? Може йому було соромно що він залицяється до мене ,будучи у відносинах з моєю найкращою подругою?
Він повільно встав та дістав з кишені коробку,відкривши її я побачила що там лежала неймовірно гарна підвіска.
- Вау...,- не контролюючи себе промовила я. Вона і справді була дуже гарна. Тонкий ланцюжок з гарним кулоном у вигляді маленького сердечка.
- Це тобі,вирішив чому б не зробити приємно своїй найкращій подрузі,- він почав підходити до мене, та відсунувши з шиї моє волося почав ніжно і повільно одягати ланцюжочок. Я не хотіла приймати цей подарунок,але дивлячись на щасливу маму, покірно сиділа аби не розкрити секрет хто це насправді,вона мене теж зненавидить. "Все одно потім зніму його",заспокоювала я себе в думках.
- Ось і все,- він відійшов і з гордістю поглянув на мене,- Дуже перепрошую мила пані що приніс подарунок тільки вашій дочці,не подумав що в домі буде ще одна прекрасна жінка. На наступний раз обіцяю принести щось і вам.
- Не думати мамо то в нього в крові,- і я усміхаючись єхидною посмішкою,глянула на Дені.
- Хаха,дякую,ти дуже вічливий. Сідай любий,вже все на місцях,смакуйте ,а я не буду заважати,- мама вийшла з кухні погладивши мене по плечу і поцілувавши в лоб.
Нарешті ми були самі. Я запитально подивилась на Деніала, який з привиликим задоволенням смакував картоплю з салатом.
-  І що це було,як це розуміти,ця підвіска,ти ж розумієш що я не буду її носити?
- Так розумію,тому я вигадав як це вирішити. Не хотів тебе шантажувати або ще щось такого,але бачу що я вимушений. Або ти носиш цю підвіску ,або я про все що було розповім Лізі.
- Який ти мерзотник,як тобі не соромно? ,-вискочила я зі столу дивлячись на хлопця.
- Та тихо ти, вибач але я був вимушений. Я хочу щоб ця підвіска була біля твого серця та нагадувала тобі про мене кожного разу. Хочу хоча б так постійно бути поряд.
З цими словами він обережно витерся серветкою,повільно встав зі столу та прямуючи до виходу повернувся та сказав на останок:
- Підвіска доречі з білого золота,обирав години дві.
Я лише мовчала дивлячись на нього з поглядом водночас ненависті ,образи і недорозуміння .
Зачинивши за собою двері він нарешті пішов. Від розпачу я сіла на диван ,та зависла на хвилини дві ,обдумуючи все що сталося і все що станеться. Як я буду ходити з цим ланцюжком при Лізі? Вона ж обов'язково в мене запитає і мені доведеться щось вигадати. Боже як це жахливо,за що мені це все. З очей потикли сльози,настрій був зовсім зіпсований. Але десь там ,далеко в душі, мені було приємно за цей подарунок,на хвилину я навіть згадала мить коли він одягав підвіску мені на шию,його дотики ,на диво мені було неймовірно приємно їх відчувати.
Занурившись в думки я навіть не помітила що до мене хтось дзвонить. Ліниво я дістала телефон з кишені. Це була Лізі.
- Ало,привіт Мері,ми вже скоро будемо біля тебе,нехай Макс теж підїжає.
- Добре,чекаю..
Це все що я могла відповісти. Так не може продовжуватись,як я зараз буду дивитися їй в очі.

Цікавий факт про мене. Коли мені погано я затуплюю біль алкоголем, і якщо чесно міри я не знаю. Тому відразу згадавши про не допиту пляшку в мене в комоді ,я почала підніматись на верх . Взявши її в руки я на секунду подумала чи варто це робити,але розуміла що в іншому стані я не витримаю поруч з Лізі. Прямо з горла я почала пити коньяк,через декілька секунд почала відкашлюватись і занюхувати сукньою на мені. Алкоголь бере мене дуже швидко. Через десять хвилин, а саме коли всі дві машини вже були в мене під вікном а пляшка була пуста,я почала спускатись до вхідних дверей ,ледь йдучи ,щоб не впасти по сходинках. Далі пам'ятаю все як в тумані.

Пам'ятаю як сіла до Макса в машину навіть не привітавшись з подругою. Пам'ятаю як Макс сміявся з мене. Пам'ятаю як ми запалювали вогнище,як Лізі питала що сталося і навіщо я пила...