Монстр всередині мене

Розділ 1

                       

Все почалося пізньою осені. Початок страшного. Перша жертва з безліччю рваних ран, синців і переломів. Поліція і влада щось говорять про ведмедя і щось по типу того. І їм всі вірять.

Майже всі.

- Ти правда віриш що це не ведмідь? - Запитала мене Енні стурбованим голосом.

- Так - Сухо і коротко відповіла я, копирсаючись в картопляному пюре. Апетиту не було від слова зовсім. Всі ці думки та новини про всіх цих жертв і їх вбивства знищують в мене весь апетит. За останній місяць їх знайшли п'ять.

- Я просто не вірю що все це зробила людина.- Сказала вона при цюму понизивши голос.

- Я й не казала що це робить людина.- Я поглянула на неї.

- А хто? Тільки не говори про вампірів, вовкулаків і т. д. - Благально застогнала вона.

- Ну й не ведмідь точно. - Скептично сказала я.

- Про що сперечаєтесь красуні? - З глузуватою посмішкою запитав Аарон - головний красунчик школи.

- Проте як не гарно всовувати свій ніс в чужі справи. - З роздратуванням мовила я.

- Аріана! - Пискнула мені Енні.

- Що в маленької міс Коул з'явилися зубки? Чи давно лицем в багнюці не валялась? - Зі злобою запитав він.

В мене з ним не були дуже гарні стосунки. В принципі як і з іншими.

Аарон Каунер був сином визначної людини нашого міста. І як за класикою жанру він думав що йому все дозволено і все пробачається. В принципі так воно і є, тому, що від його батька Крістофера Каунера в прямому сенсі цього слова залежало наше місто.

Агорстоун старе невелике місто біля Нью-Йорку. Населення в ньому не перевищує тисячу осіб. І хочу сказати що вмирають і зникають безвісти не набагато менше ніж в самому Нью-Йорку. Колись, ще в вісімдесяті роки, тут зник цілий автобус туристів. І його доречі так і не знайшли.

- Що замовкла руда, сказати нічого? - Сказав Аарон роздратованим голосом. - Я до тебе говорю.

- Та краще в багнюці лицем валятись, чим дивитися на твоє жалюгідне лице. - Сказала я встаючи з місця і дивлячись йому в очі. Я була на зріст рівно метр шістдесят, а він вище метр вісімдесяти. То ж дивитися в його очі мені було трішки проблематично.