Монстр всередині мене

Розділ 6

По дорозі в лікарню мені стало краще і я могла більш-менш адекватно мислити. Я дивилася у вікно, за яким йшов дощ, і роздивлялася дерева які ми проїжджали.

- Так що все ж таки сталося? - Звернулася до мене подруга. - Ти так нічого й не розповіла.

Я розповіла їй все до найменших деталей. До того моменту коли вона приїхала. Вона моя єдина і найкраща подруга, тому я її не соромилася. Ми дружимо, можна сказати, відтоді, коли пішки під стіл ходили.

Зі мною ніхто окрім неї не спілкується. Чому саме, я не знаю, але в мене з перших днів у школі з’явилася не гарна репутація.

- Тобто він бачив тебе напівоголеною? - Енні поглянувши на мене підняла ліву брову і єхидно посміхнулася.

- Так! - Роздратовано сказала. - І якщо про це хтось дізнається, калюжа крові буде не моєю, а твоєю.

- Та добре, добре. Не гарячкуй. Сама як себе почуваєш?

- Згораю від сорому. Знайшла кому подзвонити. Не могла комусь іншому зателефонувати? - Я прямо кипіла від обурення. - Чому саме йому? Він не єдиний мій сусід.

- Але єдиний чий номер в мене є.

- Ти ж сама до мене їхала. Навіщо йому було дзвонити?!

- Я б не встигла, - В її голосі почулися нотки роздратування.

- Встигла б.

- Встигла б я тільки на твої поховання, - Енні роздратовано закотила очі.

- Тоді б краще швидку викликала, - Не вгамовувалася я.

- Слухай, - Примирливо почала вона. - Я не знала напевно, що з тобою. Якби я викликала швидку, і з тобою все б було нормально, мені б виписали штраф за хибний виклик. А якби я сама приїхала, і нікого б перед тим не попросила тебе перевірити, то просто не встигла б, і тебе везли б зараз не в лікарню, а в морг. - Пояснювала мені подруга.

Я нічого їй не відповіла. Склавши руки на грудях і надувши губи як качка, я знов почала дивитися у вікно. Все ж я не могла змиритися з тим, що Аарон бачив мене напівоголеною. Та все ж таки він мене врятував. І хоч він мене дратував до втрати пульсу, десь глибоко в душі я була йому вдячна. Виходить він мене не ненавидить всією душею. Бо якби ненавидів, то навіть не взяв слухавки. Особливо після того що було сьогодні. І чому такому гарному тілу дісталася така гнила душа? Що за несправедливість? Хоча про мене багато хто так само говорить. І з ними не посперечаєшся. На вигляд я й справді не погана. Довге руде волосся. Я б сказала кольору полум’я. Бліда й гладка шкіра. Личко витончене, пухленькі губи, ніс як у диснеївських принцес, очі кольору неба. Тонка талія. Й точно не дошка. Як каже мій тато “ зовнішність принцеси”. Та не дивлячись на мою зовнішність, як всі люблять говорити, мій характер все зіпсував.