Напружену тишу розбавляли, окрім співу птиць, мої кроки. Я наступала то на шишки, що впали мертво на землю, або на гілки, які зламав порив вітру. Тизан літав десь, полюючи на мишей. І забава, і смачна вечеря. Я йшла повільно, щоб не пропустити рослинку з жовтуватими невеликими квіточками. Поки зосереджено вишукувала його, щось підкрадалося все ближче та ближче. Дочекавшись ще, я різко вийняла кинджал, який прив'язувала до ноги. Сам він зроблений зі серебра та вигравірувано ворона. Міцно притискала заточену зброю до горла людини, поки його кинджал з золота не впирався до мого живота. Ще б трішки і мої органи сказали "привіт" гостряку. Перевівши дихання, мої очі округлилися від здивування і... страху. Невже я боюся, ПРАВЕДНИКА?!...А він що тут робить? - Не хочеш прибрати зброю, Мара?, - роздався його спокійний і насторожений голос. - Де гарантії, що ВИ не продовжите свою справу? І звідки знаєте як звати?... - Я прибув не для того, щоб стати вбивцею. А щодо ім'я - з вашою наставницею говорив. Я метнула спочатку поглядом на одне, друге око, побачивши себе. Моє тіло розслаблялося, ніби тонуло у глибині вод. Спокійне...а через хвилину могло затопити усе живе в моїй душі. Я прибрала руку зі зброєю. Він послідував моєму прикладу. Ми ще так довго могли стояти, поки не прилетів Тизан. Він накинувся на парубка, дряпаючи руки кігтями, оскільки руками прикривав лице. Це звісно забавляло, але не хотілось створювати конфлікту. - Тизан, досить. Він не збирається мене вбивати. Ворон зупинився, махаючи крилами, і, глянувши на мене, потім на нього, сів на плече. - Точно? А то я розігрівся..., - не відводячи очей промовив ворон. - Точно, - я посміхнулася, - але було цікаво. Еґо птаха піднялося вище хмар, напевно. Я знову захохотала. Але треба припинити це, оскільки ауру люті можна відчути за кілометр до святоши. Я підійшла до парубка, що на голову вищий. На рівні нього - крихітна квітка, яку роздавлять ущент. - Вибачте мого ворона. Він почув небезпеку. - Все добре. Але в наступний раз не подивлюся на це та засмажу його. Буде обідом для моїх товаришів, - він був явно СИЛЬНО розлючений, намагаючись приховати це. - Що забула тут? - Як грубо... , - я зробила вигляд, що ображена, надувши губки й склавши руки у районі грудей. З вогнем грала... - Лікарську рослину шукаю. Потрібна мені. Якраз приготую мазь та оброблю ваші рани, а вони є, якщо не помітили. Тому, хочете - йдіть зі мною, ні - не заважайте. Після цих слів я попрямувала далі в пошуках. Кроки компаньйона не змусили довго чекати. Він йшов тихо, обережно, ніби дикий звір. Чесно, почуття зайця у порівнянні з ним. Нарешті, не пройшло й дня, як знайшла рослину. До поселення дійшли швидко та без словесних перепалок. Довелося впустити в дім цього каліку. Не залишати ж...провина і наша є у ранах. Праведник сів на стілець, який я йому "сердееечно" пред'явила. Поки робила мазь - цей не зводив очей. - Калган?, - його голос, ніби гром серед ясного неба. Я невільно здригнулась. - Так. Або Перстач Прямостоячий. Дуже допомагає при різних хворобах, зупиняє кров, заживлює рани. - Ти добре розбираєшся в травах? - Тут усі знаються на цьому. Нас вчать цьому ще в дитинстві. Ніколи не знаєш кого принесе Стрибог. Закінчивши усі махінації над рослиною, підійшла до парубка. Знову ця тиша...і цей погляд...як би мені хотілося аби хоча б щось квакнуло. На щастя, це тривало усього хвилину, до того, як він перший відвів погляд на рани. Подряпини не були глубокими але й маленькими не назвеш. Тизан і справді тільки розігрівся. Дякувати ворону, що знав міру. Як тільки мої холодні пальці доторкнулися гарячої грубої шкіри - вух донеслося шикання, пропитане неприємними та болючими відчуттями. - Терпи. Мужик, аль дівка?, - легенько подувши, продовжила справу. - Я подивлюся на тебе, коли накинеться якийсь птах, розполосує, а я залью алкоголем аби промити рани, - Праведник невдоволено глянув, на мить, на мене і відвернувся. - Дякую. Завжди знала, що ви милосердні створіння, - саркастично відповіла йому. Після цього особа була вільна, що одразу пішла до себе. Тизан сів на ліве плече, невдоволено каркнув: - Треба було кропивою ще додати, щоб опустив важіль гордості, павлін сонячний... Жарти його були останньою краплею і я розсміялася.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
