Дажбог, даруючи тепло, хоч і в малій кількості, ранкового сонця, намагався підняти моє тіло з ліжка. Я лиш укрилася плотніше та, перевернувшись на інший бік, продовжила мирно сопіти в подушку. Це вже було неможливо, бо мої очі розпахнулися з такою швидкістю, а тіло вскочило з нагрітого місця, що голова дозволила світу покружляти в якомусь незрозумілому мені танці від дівочого крику. Він пропитаний біллю та страхом. Усі ці відчуття пройшлися по мені, по моєму холодному та ще сонному розуму. Зібрана стояла вже в лікарському крилі. Тут пропахло травами, які ретельно збирали або вирощували. Їх постійно перебирали, поливали, обрізали... Навіть, інколи за людьми такого догляду не зустрінеш але... зустрінеш змію. Любила Ерна цих лускатих плазунів, завжди говорила про їх чудові очі, що могли загіпнотизувати та в цю ж мить встромити ікла, пропитані ядом, тобі у шкіру...до вен..пустити смертельні молекули рідини пройтися по твоїй кров'яній системі аби помирав болісно...повільно. Ерна то й сама була схожа на змію. Висока, чорне густе волосся, до поясу, зібране у легенький хвостик у районі шиї. Фігура мала приємні вигини, які неможливо не помітити та пропустити. Як два смарагди, темно зелені очі, відображали усю хитрість та серйозність цієї персони. Одягнута в чорну сукню, обернута в корсет з стрічки такого ж кольору навколо талії. Глибоке декольте, вільні рукава, зібрані, біля зап'ястку, у зелені, з образами змій, браслетами. На шиї красувалось кольє, ніби зелені лускаті оплітають, закриваючи ніжну шкіру, від чужих очей. Хода повільна, ніби крадеться, боїться спугнути здобич. Що-що, а от в лікарській справі мала неабияку славу. Завдяки їй ми ще мали змоги насолодитися приємними моментами швидкоплинного життя, що дарує богиня Живана. На стільці сиділа одна з сестер. Молода дівчинка та вже налякана подальшими небезпеками. Її тіло тряслося від стресу і не мало бажання відпускати. Що ж її так налякало...? У двері постучалися та розпахнули. Праведники...звісно ж! Куди і сьогодні без них? Але це їх робота, тому промовчу. Троє людей з світловолосим на чолі підійшли трішки ближче. Його погляд переметнувся з наляканого обличчя до руки, де кров'яними полосами розмалювали шкіру. Рана була не дуже глибокою, а тому, загрози не несло. Тут різко пролунав голос Праведника, навіть, шопіт: - Запам'ятала образ цієї тварюки?, - нотки занепокоєння та серйозності обдавало холодом. Дівчина не плакала, не билася в істериці. Лише широко розпахнуті очі та мовчазність передавало усе те, що їй довелося пережити. - Єдине...це тінь, яка швидко пролетіла повз мене, а потім червоні очі та біль. Знаю, пане Праведнику, що мало інформації але це все, чим можу допомогти. Не гнівайтесь на мене, - після цих слів вона понуро опустила голову вниз. - Я не гніваюсь та не збирався, тому, не хвилюйся. Добре, що вирішила розповісти, а не піти по тернистому шляху брехні. На крайніх словах він співчутливо глянув на сестру та на долю секунди приділив уваги і моїй персоні. Я не знала, як реагувати, бо думки усе разом утворили клубок настільки заплутаний, що уповільнював як і аналіз події, так і моїх дій. Тому, лише кліпнула пару разів очима, вийшла з хатинки, а Праведник відвів погляд. Хух ..свіже повітря вдарило в ніздрі, легені відгукнулися, наповнюючись киснем, забезпечуючи метаболізм, віддаючись природі вуглекислим газом. Вже вечоріло...Навколишнє середовище утихомирювало свій ритм життя та убаюкувала, як живе, так і неживе. Хоча, коли доволі довго живеш в лісі, здається, що усе має свою душу та серце, усе бачить та чує. А щось....гіпнотизує... Крок за кроком і відьми слід простиг.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
