Стояли ми усі майже в кругу. Хтось перешоптувався між собою, впевнені, що їх ніхто не почує. При усьому бажанні не влазити своїми вухами у чужі думки - чула усе і це напружувало мозок і плутало мій мисленевий процес. Хтось же стояв тихо в сторонці очікуючи промову старшої. Поки я озиралась навкруги, у цей момент, не гаючи можливість, непомітно зі спини підійшла жива душенька і обійняла мене, поклавши підборіддя на моє ліве плече. Тизан ніяк не зреагував, бо знав хто це був, а тим паче, загрози життю не було. Від цієї особи пахло яблуком та апельсином, а руде волосся змішувалось з моїм каштановим, ніби перепліталися та створювали теплі барви. Напевно, навіть, можна було відчути жар від цього відтінку. Яскраво зелені очі уважно спостерігали за моїм поглядом, привідкритими вустами темно-червоного відтінку. Потім приділила увагу шиї, ключицям...рахуючи удари серця, відчуваючи кожен вдох та видих. Я робила вигляд зосередженої дами, яка чекала на важливу новину. Моя порушниця самотності лише отримувала задоволення від цього, хитро посміхнувшись краєм губ. Ніжна шкіра рук дарувала злегка гусячий покров на тілі, оскільки її загострені нігті, лиш трішки торкаючись, водили по животу, піднімаючись вище, до грудей. Але тут моє терпіння лопнуло. Ніхто не жалівся на мою імпульсивність, бо я добре вміла контролювати емоції, а не з радісними очікуваннями обіймати паніку чи агресію. Усе це завдяки навчанням, що наставляли:"Кожен спалах різких емоцій - це ще один непродуманий крок, який віддаляє тебе від щасливого життя та успіху. Мозок - це мороз, слова та дії - це лід, створений попереднім". Але у цей раз, хоч і цікаво було, ми не одні та і не думаю, що дуже гарно переходити цю грань. - Лаура...давно не бачились, сестро, - на хвилину обдарувала холодним поглядом дівчину. - Ох...Мараааа, знову ти відштовхуєш мене. Моє сердечко не витримає цього, - ледь не хнича промовила рудоволоса, драматично притуляючи тильну сторону долоні до лоба. - Ох і лиса ж ти..., - саркастично відвела очі в інший бік, помітивши Селесту, що гладила грізного ведмедя. - Є таке, - сміючись промовила Лаура. Ми могли і далі говорити але вся увага була прикута тепер до наставниці. Це була вже в віці жінка, обличчя якої виражало усю мудрість та досвід пережитого минулого. Вона мала, хоч і сіде але довге волосся. Одяг складався з льняної рубашки відтінку між сірим та фіолетовим, поверх одягнена сукня бордового кольору. На ділянці тканини, що знаходилася вище грудей, полосою було вишито соняшники, символом чого були життя, енергії. Усе це приховувала темно сіра накидка з розташованою, по плечах, жорстким хутром. Що ще цікавим було - це, окрім чорних кілець, гострий кіготь ведмедя на фаланзі вказівного пальця. Рівні плечі, гордість, що прям линула від її ходьби. Мене викинуло з напливу думок голос Селести: - Сестри...погані вісті нашептав мені Стрибог, пропах смертю ліс Святобора молодшою нашою... Вбивство відьми - страшний гріх, не менш жахливий, аніж мирного поселення. Невже хтось накликав гнів Морани? На руках окрававлені молоді мІсяці, а на шиї - гілки дерева опущені донизу, що означають долю смертну. Ми поховаємо її, віддамо Матінці природі, що і породила її. Будьте тепер обачні, не ходіть далеко, не ігноруйте небезпеку і моліться Богині ночі за спокій душі невинної. Ще одне...на жаль, ми не маємо права розслідувати це - можемо тільки допомагати. Тому, на світанку, з пробудженням Дажбога прибудуть Праведники. Хтось з натовпу невдоволено викрикнув: - Вибач, наставниця, але скільки ми тут жили, наші предки, ці Праведники не мали ніякої поваги, спалювали нас, як непотрібне сміття. Ми повинні впустити у свою домівку, на свою священну землю цих очорнілих магів, що покриваються титулом бога Сонця?! Та ні за що! Усі з криком підтримали одну з сестер, хоча нею керувала лише ненависть та бажання помсти без краплі логіки. Я ледь помітно видихнула про себе та промовила: - З усією повагою..., - на мить цей бунт галасу імпульсивних припинився, - але подивіться з іншої сторони пера...Так, ми пам'ятаємо усе, що відбувалося і це не варто пощади, а й, навіть, милості. Так, ми точимо зуби аби впитися їм в шию та перегризти артерію, де пульсує невпинно життя. Але вбито одну з нас, а законів притримуємося. Праведники будуть і долі нам не змінити. Тому, не простіше дочекатися їх розслідування? Чим швидше вони усе обстежать - швидше підуть від нас. Звііісно, можна вчинити війну з ними та кому це допоможе? Лиш затримаємо їх на довше. Я оглянула кожну з них, що так уважно обмірковували, пробуючи на смак мої слова. Повисла гробова тиша. Та тривало це не довго. Одна з відьом, не відриваючи очей від моїх, погодилася, а потім і інші підхопили. Селеста в знак подяки кивнула мені і незпішно пішла. Збір закінчився. Тепер кожен був натягнутий, як струнка, бо не вміли, як боги, бачити майбутнє.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
(Лаура)
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
