ВІДСТАНЬ

~3~

Насправді, може все не так і погано. Вже через хвилин 20 після того як ми вирушили я заспокоїлась і вже прийняла неминуче. Пару разів була повітряна тривога, тому потяг затримався на дві години. Я звичайно люблю подорожувати на таких транспортах, це дуже крута атмосфера. Можна почитати книгу, чи просто слухати музику, спостерігаючи як змінюються пейзажі за вікном. Слухати як гудуть колеса по коліях і пити чай без цукру, хоча принесли його на цілу цукорницю.
Але це всеодно це дуже втомлює. І напевно втомила мене не сама поїздка, а її причина, її наслідки. Тому ступивши на перон незнайомого і дуже великого вокзалу мої ноги підкосились від занепаду сил, але через секунду я просто піднімаю очі з низу вверх і дивуюсь масштабами великого міста. Я б навіть сказала чомусь зараз , великого і порожнього міста.. Я відчула себе ніби в фільмі, коли головна героїня переїжджає в інше місто, де зображують її кар'єрний ріст і де вона стає найщасливішою людиною в світі. Нажаль я не в фільмі. Тільки якби в фільмі жахів.

- давай швидше. Відійди від проходу. - мама взявши сумки вже стояла прямісінько переді мною і чекала поки я переступлю ще одну сходинку.
Зробивши крок до перон, мені здалося я зробила крок в порожнечу, крок до поглинання темрявою. Крок який можливо змінить все моє життя. Крок до теперішнього нового життя..

Далі я змусила себе оговтатись і нарешті прийшла до тями. Я допомогла мамі з валізами. Поки несла, я дивилась на надпис великими літерами "ВОКЗАЛ". Він був в два, а то і в три рази більший за той який вдома.
Я ніколи не була в великих містах. Ніколи не виїзжала за межі країни. Що там країни, навіть за межі області. Так, напевно це дивно, але що вже поробиш. От до речі і спала нагода побувати в великому місті. Дякую всесвіте, але не треба було... Справді.

Біля вокзалу ,як завжди, стояли таксисти і люди які пропонували житло. Що що, а це напевно всюди таке, не залежачи від місцезнаходження. Нам не треба було житло, бо ми вже орендували двокімнатну квартиру в якомусь то районі. Не пам'ятаю назви.
А от спитати чим можна дістатись туди було б не погано. Таксі це надто люкс вже. Треба економити.

- Добрий день, підкажіть будь ласка, який транспорт їде до.. До аеропорту? - привітна жінка середнього віку розказала що краще дістатися туди на тролейбусі, і розказала де на нього сісти. Ми подякували і пішли в бік до зупинки.
По дорозі, я ніби відчувала всім своїм нутром, ніби на нас дивляться з призирством, наче на ворогів, чужаків, хоча чого "наче"? Ми і були ними.
Я намагалась відігнати ці болісні думки, які все більше сипали сіль на відкриту рану.