Дитя землі і моря

Розділ 6

За останні три роки ці три дні для Агнес були найдовшими. Її день проходив у ліжку і за столиком. Перші дні було дійсно тяжко, але потім дівчинка могла встати і пройтись, проте Флора була категорично проти. Вона казала, що ще рано і таке інше. Тому Агнес днями на проліт читала книжки, чистила зброю з того злощасного вечора від бруду і крові, іноді малювала деталізовані мапи, або просто мріяла. Через три дні у Агнес увірвався терпець. Не витримавши, вона підвелася і пройшлася кімнатою. Нога відчувала поколювання, досить неприємні, але дівчинка не змінила виразу обличчя. Флора здалася, сказала, що якщо вона хоче піти прогулятися, то тільки з нею. Агнес погодилася. Щоб не турбувати ногу, Агнес вдягнула сорочку-плаття, високі чоботи і чорний поясний корсет. З Флорою вони пішли на двір, там як раз мало проходити тренування.

Погода була добра, хоча через декілька місяців Дженром накриють сніги і холод. Як Агнес і думала на дворі тренувалися люди. Агнес їм заздрила, бо вона також хотіла взяти меча до рук, постріляти з лука, зійтися в поєдинку без зброї. Нудьгуючи, вона поглядом обвела двір. Не побачивши чогось особливого хотіла йти, але її покликали. Це був її батько. Зараз він тільки-но закінчив тренування з якимось хлопцем, для нього це була велика честь, бо батько тренував далеко не кожного. Агнес хотіла «підбігти» до батька, але Флора притримала її. Дівчина обернулася до неї і сказала:

— Я сама дійду, добре? — вона усміхнулася. Флора задумалася, проте теж усміхнулася і відпустила її.

Агнес неспішно пішла до батька. Вона намагалася зберегти обличчя, не хотіла показувати свою слабкість серед людей для яких вона або жива смерть, або вони всім серцем хочуть її смерті. Джейс усміхався, він був радий бачити доньку у хорошому дусі.

— Що ж ви, асасинська величність, навіть не озброєні сьогодні? — Вагн був щасливий бачити Агнес.

— Я теж тебе рада бачити. — вони обійнялися. — Але ви, піратський бароне, мене недооцінюєте. — Зі свого лівого чобота Агнес витягнула ножа.

— Навіть з пробитою ногою, у себе вдома ти озброєна. — взагалі то, дівчинка не ходила озброєна завжди, проте сьогодні вона змогла непомітно покласти ножа у чобіт.

— Та не зважай, ти ж знаєш, що я не завжди нашпигована.

— Звісно, люба. Як твоя нога? — ці три дні вона не бачила батька і зараз зрозуміло, що він турбувався за неї.