І ось новий ранок і я прокидаюсь сам однісінький на своєму дивані у своїй вітальні. Я помітив що був накритий пледом, якого точно не було вчора в вечері. В квартирі стоїть мертва тиша, невже я сам? Я звісно знаю що Влад не любить залишатися вдома на ніч у знайомих, але ж він не міг просто взяти і піти?! Чи міг... Я обійшов помешкання і зрозумів що я таки сам, та на кухні на столику я помітив записку
"Дощ скінчився, фільм також(додивишся його сам), я поїхав додому, вибач що не попередив, але ти надто солодко спав я не міг тебе розбудити. Не забудь мені написати потім як ти.
Цілую, Влад"
Ну і дурник, мій дурник. Залишив мені цю дурну записку. Та все ж хто в наш час залишає записки на столі? Хоч я і не можу сказати що це мені не сподобалось, та мене це здивувало. Ні взагалі це мене зачарувало. Ніхто не міг зробити чогось такого дурного, милого та справжнього. Будь хто інший написав би в телефоні, або ж взагалі нічого не написав. Безумовно ця записка покращила мені настрій на цілий день. Я поставив чайник , і пішов за телефоном аби написати Владу.
"Привіт, як ти?" - написав я йому. Він зазвичай не дуже швидко відповідав на повідомлення, тому я і не сподівався одразу мати відповідь.
"Привіт, я нормально, а ти як там? Виспався?" - та відповідь Влада не змусила довго чекати, він написав мені буквально в ту ж хвилину, це не було дуже схоже на Влада.
"Я теж нормально. Виспався)
"Як доїхав?"
"Добре, таксист до речі теж виявився з Хмельницького" - відповів Влад
"Слухай не хочеш завтра сходити в Кіно" - запропонував я, і одразу поліз в інтернет дивитися що зараз іде в тому кіно, і на що є квитки.
"Непоганими варіантами є "Маєток з Привидами", "Оппенгеймер", "Найкращий бос" як гадаєш?" - я знайшов кілька наче непоганих фільмів, і одразу запропонував
"Думаю гарна ідея. Що на рахунок "Маєток з Привидами"? Чув що він непоганий, та і хочеться чогось легкого, якоїсь комедії" - Через момент відписав мені Влад.
"Чудово. Тоді я замовлю квитки через інтернет. То зустрічаємось тоді завтра біля кінотеатру "Жовтень" в 17.10, сеанс в 18.00. До зустрічі"
"Добре, бувай. Чекаю з нетерпінням"
Я відклав телефон бо саме закипів чайник. В душі я відчув легке піднесення, і якраз згадав що сьогодні в мене була репетиція вистави, яку ми скоро ставимо в театрі Франка. Я заварив собі каву, і потроху почав вигадувати план на сьогоднішній день. Мені треба було заїхати до хімчистки забрати свій костюм до репетиції, яка точно затягнеться годинки так на три, і думаю по дорозі назад треба заскочити в магазин.
Невдовзі я зібрався і поїхав на репетицію, по дорозі заїхавши до хімчистки. Цей день трохи повернув мене в реальність, опустив з рожевих хмар на Землю, але все одно пройшов непогано. Коли я їхав додому Влад якраз написав мені, і ми трохи по переписувалимь. Тільки но я приїхав додому, я поклав вдома речі і побіг до магазину. Я купив все необхідне, повернувся додому приємно втомлений та одразу побіг в душ.
Сьогоднішній день промайнув непомітно, але я дуже хочу щоб настав наступний день, і моя наступна зустріч з Владом. Я не бачив його всього один день, але встиг за ним скучити, а найголовніше що тепер я міг сказати про це йому. І тут вперше я згадав про те що ми не зможемо довго ховати все це від інших, особливо від хлопців з якими в нас репетиція за три дні. До цього це мене не хвилювало, але зараз я про це серйозно задумався. Я ніколи не розповідав нікому з них про свої почуття, не знаю як Влад. Звісно я впевнений що вони нормально відреагують на наші відносини, але невідоме хвилювання, таки засіло в моїх легенях на довго, і я вирішив приглушити його сигаретою. Я вийшов на балкон і підпалив цигарку, на вулиці вже була дев'ята вечора, люди спішили додому, хтось вже був вдома, хтось йшов з величезними, тяжкими пакетами, видно що з закупів. Всі вони метушились і відволікали мене від внутрішнього переживання яке охопило мене, я вперше замислився що колись маю розповісти це батькам, і може деяким родичам. Я докурив цигарку і раптом згадав що не замовив квитки нам на завтра, я дуже сподівався що вони ще є, та коли зайшов на сайт я побачив що квитків була ціла купа.
Вранці я прокинувся, й вже не міг дочекатися походу до кіно. Мені було недалеко їхати до кінотеатру буквально десять хвилин на метро. Сьогодні в мене знов був вільний день, хіба що цей похід в кіно. Чомусь останнім часом в мене дуже багато вільного часу, та я знаю що це ненадовго. Невідомо як, але на щастя час пролетів стрімголов. Була вже 16.40 і я вийшов з дому побіг швиденько на метро. Ми з Владом не бачились один день, а я так за ним скучив. За його кучеряшками, басистим, низьким голосом, за цими чарівними очима з гетерохромією. Сягнувши десь далеко в роздуми я зовсім непомітно проїхав ті 10 хвилин, вийшов з метро і помчався до місця зустрічі. Я ніколи не любив запізнюватись тому хотів прийти трохи раніше, до того ж я дуже хотів побачити Влада. В 17.05 я вже стояв під кінотеатром, і поки чекав на Влада запалив цигарку
— Привіт - Влад підійшов до мене ззаду і жваво привітався, в його голосі було чутно радість, а коли я повернувся то побачив що він дуже яскраво посміхається, тримаючи притому цигарку між зубів.
— Привіт, чого ж ти такий веселий сьогодні? В лотерею виграв? - жартівливо запитав я. Насправді мені було всеодно чому він такий радісний, мені просто подобалось це, і подобалось його чарівна посмішка.
— Та ні, я просто тебе дуже радий бачити - Від цих слів зробилось так наче тільки що проковтнув ложку зацукрованого меду, це було так солодко, і чорт забирай так приємно. Я відчув як мені стало добре, і я теж дуже радий його бачити ще й як, а після цих слів я просто зомлів від радості. Я відчув що моє дихання збилось, коліна підігнулись, а серце збожеволіло і мені це сподобалось.
— Я теж дуже радий тебе бачити - я сказав це тихо, але Влад почув мене, на моєму обличчі з'явилась дурнувата посмішка і я щосили намагався її приховати, але всі спроби були марні. Цигарка в моїй руці затліла тому я обтрусив її від попелу і викинув. За хвилину-дві Влад теж докурив і ми увійшли в приміщення. Ми пішли купити щось до фільму, простояли в божевільній черзі за попкорном та напоями, а потім пішли вже до кінозалу. Звичайно ж черга до кінозалу теж була немаленька, і в якийсь момент хтось доволі сильно пихнув мене на Влада, а в слід було лиш чутно тихе, незграбне "вибачте".
— Вибач - сказав я глянувши на Влада все ще до нього притиснутий, і тільки но я хотів повернутися в нормально позу, як мене притисли до Влада ще сильніше, і тепер ми стояли так що я не міг навіть на пару-трійку сантиметрів віддалитися від нього бо ззаду мене стояла купка людей, більшу частину з якої становили дітлахи.
— Схоже нам доведеться трохи постояти так - сказав Влад посміхаючись, і дивлячись на мене зверху прямо в очі так наче дивиться в саму душу. Я був так близько до нього, і так хотілось плюнути на все і поцілувати його спраглі, пухлі губи. Здається він думав про те саме що і я але ми обоє були прийстоними, молодими, до того ж відомими парубками, тому ми так і продовжили стояти притиснувшись один до одного в черзі на сеанс. Та щось мені підказує що нас обох взагалі вже не цікавив фільм. Ми простояли так ще хвилин з 5, а потім врешті люди трохи розійшлись і я зміг нормально стати, і нарешті нормально дихати. В кінці кінців черга дійшла до нас і ми увійшли до зали. Я все ще не міг заспокоїтись, перед мої очима все ще була так картина. Влад надвисає наді мною, дивиться мені прямо в очі, і ми обоє дуже хочемо поцілувати один одного але не можемо. В залі на диво було мало людей хоч зала була велика, я нарахував людей з двадцять. Що ж за штовханина тоді була в черзі? Та потім я побачив що біля входу було ще кілька дверей, як я зрозумів вони були на інші сеанси.
Ми з Владом сіли в самому кінці зали, на самій верхівці, де на ряду не було жодної людини хоч звідси чудовий вид.
Сеанс почався десь за 15 хвилин після того як ми ввійшли до зали, за цей час звісно зайшло туди ще кілька людей, але все ж народу було малувато, хоч фільм виявився доволі цікавим і смішним, ми сиділи дуже комфортно, все ще одні на ряду, моя рука весь час лежала на підлокітнику і в якийсь момент Влад накрив мою руку своєю. Моє серце знов завмерло і здається я забув як дихати, його рука так відчувалась... Але Влад навіть не глянув в мою сторону. Ми так і продовжили сидіти до кінця сеансу.
Після перегляду фільму ми вирішили піти в якийсь бар. Ми зайшли в перший бар який нам трапився, там було гучно, темно і дуже багато людей. Ми підійшли до барної стійки взяли по джин тоніку і пішли шукати місце. Ми знайшли дуже затишний диванчик під сходами, він був віддалений від народу і там було дуже приємно. Ми сіли і я згадав ту парочку яку бачив кілька днів тому, тоді я мріяв про такий вечір як сьогодні і по моїй шкірі пробілгись мурахи від розуміння всієї ситуації.
— Гарний сьогодні день - сказав Влад доволі замріяно вмостившись біля мене.
— Так справді - День справді був гарний. Я сиджу зараз п'ю джин тонік в якомусь барі з хлопцем якого кохаю до нестями і не думаю ні про що. Я дивився на Влада, а Влад все ще якось замріяно роздивлявся паб.
— Слухай Міш тут так гучно може підемо? - мені здалось що Влад щось задумав, та ж звісно я погодився, тому ми швиденько допили наші напої і пішли.
— То що, куди тепер? - я глянув до Влада сподіваючись нарешті почути відповідь, але він лиш глянув на мене, таємничо посміхнувся, взяв за руку і потащив. Ми йшли хвилин з 15, і я уявлення не мав куди ми йдемо, по дорозі ми зайшли в магазин, Влад купив білого напів сухого вина, і ми пішли далі. Ми йшли і йшли, Влад весь час тримав мене за руку і час від часу обертався на мене, посміхався і обертався назад.
— Прийшли - Влад повернувся, захоплено глянув на мене, посміхнувся від вуха до вуха, вставив між зубами цигарку і підпалив її. Ми прийшли на міст, де не було людей і було дуже гарно, зазвичай в такий час тут є люди, але зараз нікого немає, це звісно дивно, але навіщо ми таки прийшли сюди? Я теж дістав цигарку підпалив її і тільки но хотів запитати навіщо ми прийшли на міст Влад почав говорити. — Сьогодні обіцяли зорепад. Звідси буде дуже гарний вид на нього, хоч тут і без зорепаду гарно. Я боявся що тут буде багато людей, але немає ні душі. - Влад лагідно дивився на мене, а після перевів очі на небо, куди дивився я. Кілька хвилин ми стояли в абсолютній тиші, після чого Влад взявся відкривати вино. У нас виникли маленькі проблеми з відкриттям пляшки, але в кінці кінців ми дійшли до очікуваного результату. По черзі ми випивали по ковтку з самої пляшки, так як зі стаканами теж були маленькі проблеми. Я врешті порушив тишу і згадав сьогоднішній похід в кіно. Ми посміялись з самих смішних моментів які запам'ятали, обговорили наше здивування що була мала кількість людей, хоч фільм виявився дуже класний та раптом ми побачили те заради чого сюди прийшли. Видовище було по справжньому чарівне і заворожуюче.
— Загадуй бажання Влад - промовив я, беручи його за руку.
— Моє головне бажання вже збулось... - сказав Влад, притягнув мене до себе і поцілував. Господи як я хотів знов відчути ці вуста на своїх... Я запустив свою одну руку в його волосся, а другу поклав на його талію, він обвив мій стан своїми руками. В світі залишились тільки ми, а час зупинився й мене більше нічого не хвилювало. Ми просто стояли і цілувалися весь час відволікаючись хіба що на те щоб зробити ковток вина, справді тільки но ми один від одного відривались нас тягнуло наче магнітом і ми знов цілувались. Я не пам'ятаю чи проходили там люди, скільки ми там були чи той зорепад на який ми прийшли дивитись, я пам'ятаю лише Влада, його міцні руки, спраглі вуста, кучеряве волосся і хриплий голос яким він іноді щось нашіптував. Через якийсь час ми викликали таксі і поїхали до нього додому де провели незабутню ніч.
