«Мій син Драко!
Сподіваюся, у школі все добре і до тебе дійшли ті два листи, що я вже писала: Малфой-Менор без тебе порожній. Мене двічі на тиждень відвідує містер Томпсон. Зі мною все гаразд і почуваюся непогано, голова вже майже не болить. Якщо тобі щось знадобиться...»
Малфой стиснув пальці в кулак і зім'яв пергамент, списаний тонким акуратним почерком. Шпурнув папірець на стіл і повільно видихнув, заплющуючи очі. Намагаючись зрозуміти, що він відчуває: злість чи фальшиву радість.
Мій син Драко.
Нарциса зверталася до нього лише так. Завжди, відколи Міністерство наказало позбавити її пам'яті. Начебто вона постійно боялася забути про те, хто такий Драко. Про те, що вона має сина.
Перші дні після того, що сталося, він не залишав своєї спальні в Малфой-Менорі, тому що, варто було раптово зайти в їдальню або у вітальню, Нарциса відразу здригалася всім тілом. Він помічав насторожене напруження в її очах, яке вона, зрештою, вирішила ховати, не підводячи й зовсім погляду.
Мати, що ціле літо дивиться на свої руки, у свою тарілку або в чашку, доводила Малфоя до точки, яка небезпечно межувала з люттю, що зриває дах. Лють на покійного батька, покійного Темного Лорда, на Нарцису, на самого себе.
Але особливо на батька, який заварив кашу, яку довелося розгрібати йому, Драко. Так безчесно кинутому напризволяще всім, ким тільки можна бути покинутим. Відданим. Без друзів, без ворогів. З морем людей, які викликали роздратування. Пекуче, жалюче. Рятує його від повного божевілля.
Без вічної злості під шкірою і зневаги в крові, Малфой справді збожеволів. Він би поїхав дахом за це літо, поки Міністерство з розлюченістю випитувало в нього інформацію про місцезнаходження спільників Люціуса. Подробиці того, що починалося в найвіддаленіших кімнатах Малфой-Менора, де збиралися Пожирачі, щоб розпланувати новий напад. Задавали питання про матір, якої тепер у нього не було.
Він був готовий убити їх за це.
Минулої зими, після падіння Темного Лорда, коли все, власне, і почалося, Люціус ніби збожеволів. Він вийшов з-під влади Волан-де-Морта, і всі проблеми могли б закінчитися разом - Драко навіть відчував віддалену радість від того, що їм нарешті дали спокій. Він повернувся додому на різдвяні канікули і тоді помітив, що батько почав поводитись дивно. Він часом зникав кудись, а в саду Малфой-Менора раз у раз з'являлися незнайомі люди, що проходили до заднього входу в особняк.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Платина та Шоколад
FanfictionКоли від утоми хочеться здерти з себе шкуру, приходить порятунок. У ненависті та люті. У хронічній злості. У болі, що повертається. І усвідомлення: будь-який порятунок тимчасовий. Авторські вольності, елементи АУ: 7 курс, Волан-де-Морт помер, Дамблд...
