Honkai: StarRail

Тоді, коли світ був знищений

Це було вперше, коли сонце яскраво світило для нього. Вперше, коли він не хотів померти. Вперше, коли він посміхнувся.

Вперше він побачив ту яскраву усмішку, коли ходив містом. Темними хмарами затягнуло небосхил; вулиці, які зазвичай були повні натовпу, стали швидко порожніти. Дрібні краплини поступово почали падати з неба, лишаючи після себе мокрі плями на всьому, до чого встигли доторкнутися. Темні окуляри чоловіка, який залишився на вулиці сам, тепер лише заважали йому, але зняти їх він не міг.
Раптовий поштовх змусив чоловіка відштовхнути свої думки. Опустивши свій погляд він помітив її. Цей розгублений погляд пронизував його:
— Вибачте, пане, я не спеціально.
А чоловік лише мовчки допоміг їй піднятися не відмовивши і слова.
— До зустрічі, пане,— це єдине, що відмовила дівчина перед тим, як втекти, весело посміхнувшись.
— До зустрічі?— нарешті промовив хлопчина.
«Яка ще зустріч?».
Багато сонць минуло з того дня, але він досі памʼятав її. І ось черговий дощовий день. Те саме місце. І ось вона біжить, не бачучи нікого, знову збиває з ніг того чоловіка, знову бачить цей розгублений погляд через темні скельця окулярів.
— Вибачте, пане,— і знову, посміхнувшись, промовила вона. — Це певно доля. Як Ви вважаєте?
Чоловік нічого не відповів, а лише здивовано дивився на ту зовсім невинну усмішку.
— Якщо до зустрічі?— раптово промовив він. — Сьогодні у цьому кафе?
Це виглядало дивно: чоловік, обличчя якого повністю приховане за окулярами та маскою, запрошує милу незнайому дівчину на зустріч. Хто на таке погодиться?
— Так, звісно. Я тільки за познайомитись з таким приємним чоловіком,— раптово промовила вона, черговий дивуючи чоловіка...
________

Це мало бути побачення на краю Лофу, де мало бути малолюдно, проте, безпечно. Цей не популярний парк огорнутий нічною темрявою створював атмосферу загадковості,мʼяке світло вогників налаштовувало ніжну атмосферу, шепіт вітру лоскотав вуха. Але він все ще чекав на неї. Він все ще хотів побачити її посмішку. Він все ще хотів зрозуміти, чому він почувається таким щасливим поруч із нею. Вона ж найзвичайніша людина, яка просто любить це життя. Так чому ж вона змушує його серце битися у шаленому ритмі і раптово зупинятися, коли вона посміхається? Чому він відчуває те, про що забув вже давно? Чому саме вона?
Чоловік нервово ходив, стискаючи в руках квіти, з нетерпінням чекаючи на неї.
Раптовий шум почувся недалеко. За ним послідував жіночий крик. Серце стискалося, відчуваючи нестерпний страх.

Величезна глиба лежала на доріжці, де нещодавно йшла дівчина чекаючи чергової зустрічі, а зараз там лише червона пляма. Вона була мертва. Миттєво відкинулася тиша, і все навколо стало надзвичайно спокійним. Місяць, низько височіньшись на небі, казалося, зупинив свою подорож, щоб роздумати про все.

Це було востаннє, коли він відчув жагу до життя. Це було востаннє, коли він міг любити.

Тоді його світ був остаточно знищений.