My Lady

Танцівники на мості 3.1

Сонце лагідно опускало на місто промені. На ринку було доволі багато людей. Адель тримала на руках Арні й ніжно співала колискову, її тихий голос що був ближче до шепоту заколисувала обох дітей. Дівчина сиділа на лавці, й гладила Майлза по голові. Хлопчик стиснув спідницю в ручках неначе не хотів відпускати дівчину, він вже теж куняв. Адель вдивлялась кудись далеко, неначе дивилась крізь всіх тих людей, поринаючи у власні спогади дитинства. Вона лише строчила голову, щоб не нагадувати про ці жахливо неприємні моменти для самої себе.
-Це твої діти?- на обличчі чоловіка був легкий шок, він був ледь помітним дещо глибоко в очах.
-Ні, полковнику Моран. Це діти моєї знайомої, а я просто за ними приглядаю поки вона зайнята.-Адель посміхнулась чоловікові, й ніжно похлопавши долонею по лавці запросила сісти. -Знаєте ви дивний полковнику.
-Та не вже? Не думаю, що я більш дивний ніж жінка з червоно рижим волоссям, що носить взуття для того щоб рівнятись з чоловіками.-Моран кинув оцінливий погляд на Адель.
-Рівнятись? Хах занадто багато для них честі.-Адель акуратно підібрала спідницю показуючи чоловікові плоску підошву туфель.-Тим більше ви ж навіть не знаєте як мене зовуть, про що тут говорити. А ми з вами як не як провели вже достатньо часу за алкоголем.
-А ти цікава міс, хоча я й правда без поняття як тебе зовуть.-Моран сміявся, а Адель з камʼяним спокійним обличчям сиділа поруч.
-Мене звуть Адель. Запамʼятайте полковник Себастьян Моран.-дівчина підвелась з лавки й залишила чоловіка в розгубленому стані. Він не називав їй свого імені, так як же вона знає його?
Змішавшись з натовпом Адель несла на руках двох дітей, Арні притулилася до грудей дівчина , а Майлз дрімав спершись на плече. Адель посміхнулась, вона любила їх. Такі невинні діти, що ще не пізнали всього цього бруду яким просяк наскрізь цей світ загнаний під соціальну систему. Адель вдивлялась в людей підкреслюючи для себе кожну деталь, вона плавала десь серед своїх думок. Та в один момент її з роздумів вивів чоловік з яким вона зіткнулась.
-Дуже перепрошую, Сер. - Адель нахилилась й підняла кишеньковий годинник, що впав на землю.
-Все в порядку міс,ви цілі? Дякую.-Дівчина лише кивнула й простягнула годинника чоловікові.
Зараз розглядаючи його вона застигла. Її рука затремтіла а очі нервово забігали. Це був він. Вона думала, що їй це лише здається та зараз це не так. Блондинисте волосся, яскраві червоні очі, що пильно розглядали власницю такого ж яскравого як і його очі волосся. Взявши годинник джентельмен було вже щось сказати, проте дівчина зникла, вона загубилась з поля зору серед всіх людей.
Адель бігла натовпом, шукаючи Лізу серед всіх палаток. Побачивши знайому постать вона зупинилась поруч з нею.
-Доброго тобі дня Адель. Будеш грейпфрути чи може яблук? А? Ти чого така задихана?
-Доброго дня, пані Сюзанно. Так якщо ваша ласка упакуйте мені два грейпфрути  й чотири яблука. -Адель вирівняла дихання моментально, роки тренувань давали про себе знати. Майлз розплющив очі й потягнув дівчину за рукав, Адель спустила його з рук після чого хлопчик підійшов до матері.
-Молодий Професоре, ви сьогодні знову зайшли.-стара жіночка посміхнулась джентльменові.
-Трохи яблук пані.
-Молодий професор...-Адель тихо прошепотіла те що сказала Сюзанна.
-Адель ти ж ще не знайома з професором Моріарті. Молодий професор надає послуги консультанта. Тим більше він вельми цікавий, співрозмовник Адель. Пане Моріарті-це Адель.
Дель лише посміхнулась професору, взявши фрукти вона поклала їх у кошик. Ліза повернулась до Адель, знову перевіривши все вона кивнула й вони пішли додому.
-У міс Адель є донька й син?
-Син? Донька? Ха-ха молодий професоре-це діти мадам Барк. Адель лише допомагає, у вільні вона сидить з дітьми. То ж хороша дівчина пане.-Сюзанна посміхнулась до Моріарті, передаючи йому яблука.