Thunersee

Глава 6. Мама?

Чімін намагався тихенько прослизнути до ванної кімнати, але йому не вдалось залишитись непоміченим. У бабусі на лиці відобразилось непорозуміння. Вона підбігла до нього і хаотично почала обмацувати, аби переконатися, що він цілий і без ушкоджень.

- Чіміні, що сталося? - занепокоєно запитала вона.

Хлопець ніяково розповідає історію про те як не втримав рівновагу і впав у крижану воду, про те як таємний незнайомець врятував його, і про те що довіз його додому.

- То кажеш, його Юнґі звати? - Поки онук розповідав, бабуся не зволікаючи зробила гарячий трав'яний чай, аби відігріти онука і закутала його у смугастий плед.

- Так, а чого питаєш? - поцікавився Чімін, відпиваючи з горнятка чай.

- Ти не проти, якщо ми запросимо його на вечерю? Так ти зможеш подякувати йому, - не запитує, а ставить у відомість, відмовитись у будь-якому разі не вдасться.

- Ой-ой, бабуся, ідея супер, - "тільки тепер залишилось його "знову" знайти і запросити.

***

На диво, Чіміну не довелось довго шукати Юнґі: вони зустрілись випадково на "їхньому" місці. Хлопець сидить лицем до води та гор, його плечі в одному ритмі підіймаються та опускаються. Чімін тихенько підкрадається ззаду. Довкола тихо та спокійно. Чути лише спів птахів та стук його серця, що так шалено б'ється. Він обережно підходить ближче та сідає поряд з молодим чоловіком. Юнґі повертає голову в його сторону, зовсім не здивовано. Напевно, чув як хтось крадеться.

- Привіт, - звучить невпевнено.

- Радий бачити тебе, ти як? – привітно посміхається чоловік.

- Я в нормі, - відзеркалює посмішку Чімін, і розслабляється. Після деякої паузи промовляє, - а я тебе шукав, - і в голосі ні тремтіння, ні страху. Йому комфортно.

- Правда? Чому? – тепер вже здивовано округлив погляд.

- Хочу запросити тебе... на вечерю, - з паузою каже і слідкує за реакцією, і швидко продовжує, щоб не почути відмову, - на знак вдячності.

- Я прийду, - задоволено і посміхаючись відповідає Юнґі, - і я тебе теж шукав, - Чімін знову перевів на нього погляд, і з цікавістю очікує, коли той продовжить.

- Ти залишив кеди на березі. Ось.

Чімін ніяк не міг згадати, де їх залишив, оскільки в той вечір був шокований подіями. Він дійсно радий, що вони знайшлись. Точніше, що "принц" їх знайшов. Відчуває себе Попелюшкою.

- Дякую, - щиро промовляє, - тепер у мене дві причини бути тобі вдячним.

Вони ще деякий час сиділи на узбережжі і перекидалися буденними фразами, потім Юнґі запропонував Чіміну підвезти його додому, але той відмовився, мовляв «хоче прогулятися». Тож чоловік люб’язно проводив його додому, хоч Чімін на словах і був проти, та в душі у нього оживали метелики: настільки він йому подобався.

***

Юнґі повертався до садиби у припіднятому настрої, що на нього геть не схоже. Очі сяють, як зорі в небі, а поганий настрій десь на самому дні його душі. Ю Рі, причаїлася в альтанці, розпивала чай і з цікавістю спостерігала як її син виходить з машини весь такий задоволений. Ще здалеку вона помітила, як радісно він прямує до неї, чим не може не поцікавитися у нього:

- Ти наче сонце, випромінюєш свої промені.

- Ма, не починай, - не готовий на жарти мами, але посмішка з лиця не  зникає.

- Та я й не починала. Завтра на 19:00 ми йдемо з тобою на вечерю. Заїдеш за мною на виробництво. І тільки посмій не явитися, – така погроза сину здалась геть не страшною.

Не став їй заперечувати, хоч і мав інші плани на наступний день.

***

Чімін з бабусею квапливо накривають на стіл: хлопець нарізає овочі для салату, Юнджин дістає з печі ароматні булочки з корицею, що приготувала до солодкого столу.

- Мінсу, не хватай зі столу, гості вже скоро будуть, - робить зауваження онуку, якому не терпиться скуштувати найкращі ласощі на столі.

Лунає стук у двері і Чімін спішить відчинити, зовсім не очікуючи побачити там Ю Рі.

- Добрий вечір, а що Ви?.. - не встигає договорити, хвала небесам, встигає оговтатись, перш ніж сказати те, що прозвучить грубо, але жінка збагнула швидше:

- Ой, Чіміна, мене запросила Юнджииин, - протягує пані, геть не звертаючи увагу на здивування хлопця. Проходить на кухню і ставить на стіл торбину з гостнцями.

- Люба, ти уявляєш, я йому сказала заїхати за мною, а він гімнюк, на дзвінки не відповідає, - доноситься з кухні, а Чімін й досі стоїть біля дверей, коли чує ще стук. Відчиняє і посмішка миттєво з'являється у нього на обличчі, оскільки дуже радий бачити перед собою Юнґі.

- Привіт, це тобі, - протягує молодшому букет з польових квітів, який Чімін одразу й не помітив: був зайнятий спогляданням чарівного обличчя старшого.

- Проходь, будь ласка, - і жестом показує у напрямок кухні. Чімін закриває двері, і слідом прямує за Юнґі. Тим часом молодий чоловік застигає у ступорі коли бачить:

- Мама? - здивовано.

- Мама? - Чімін гуляє поглядом від "мами" до Юнґі, нічого не розуміючи.