Не Намальована Картина

Частина четверта

POV Ейб

Я розумію Рассела, йому важко прийняти що Мами більше немає, та не лише він страждає, ми усі любили і будемо любити Маму, мені боляче признавати що її більше немає що через кілька годин ми буде ховати її холодне тіло, вона завжди давала надію, завжди підтримувала, кохала нас усім серцем бажаючи щоб ми жили щясливим життям, по моїй щоці потекла сльоза, зізнаюсь, я завжди тримав себе в руках але зараз це не можливо, я завжди хотів бути опорою для своєї родини, бути такою ж опорою як і Віктор

-Ейб чому? Чому саме вона? - Промовила Мелані через потік своїх сліз які не переставали текти по її обличчі - я не розумію, що вона такого зробила? Чому її вбили? - її очі яскраво червоним кольором наповнювалися сльозьми які схоже не збиралися зупинятися, їй було боляче як і нам всім

Я заправив її пасмо за вухо та подивився їй прямо в очі - Мелані ти думаєш Мама хотіла б щоб ти тут ось так плакала? Пам'ятаєш як вона казала? Якщо приходять сльози то приходить і смуток, а що ми робимо зі смутком? Правильно позбуваємося його а якщо ми позбулися смутку то позбудимося і сліз

-Так я пам'ятаю - зі сумним виразом на обличчя та все ж таки переставши плакати подивилася на мене дівчина

-Тоді давай краще візьмемо себе в руки і почнемо одягатися на поминки -її очі знову захотіли наповнитися слізьми та все ж таки цього не сталось

-Потрібно написати Расселу о скільки будуть відбуватись поминки - я почув голос Віктора який був не в змозі дивитися мені в обличчя - я напишу йому якщо що

-Добре тоді ходімо одягатися - після моїх слів ми всі розійшлись по кімнатам, інколи я думаю, думаю про те як було б добре як би все що ми хотіли відбулося на справді, це було б дуже добре але інколи те що ми хочемо ніяк вже не відбудеться навіть якщо дуже захотіти

Коли я вже хотів одягатися я почув як хтось плаче я прислухався і цей плач належав Лорі я без вагань пішов в її кімнату, відкривши двері я побачив я вона стоїть біля дзеркала витираючи свої очі замазані тушшю вологою серветкою

-Ти плакала? - сумними очима поглянув я на неї

-А як тут не можна плакати? Ейб я не знаю що робити! Поступово я втрачаю всіх хто мені не байдужий спершу це був мій хлопець а далі Мама! Ейб я не хочу тримати все в собі! - голосно прокричавши вона впала на підлогу і я одразу підбіг до неї - Рассел навіть бачити нас не хоче!