Не Намальована Картина

Частина шоста

В моїх руках з'явилося дві куля з вогню, я упустив голову щоб роздивитися чи мене це не здається, я подивився в свої руки іще раз які і справді тримали дві кулі з вогню я підняв голову на незнайомку

-Що в біса відбувається? - я не знаю чому я запитав це у дівчини та мені здалося що вона знає відповідь, по моєму тілу пробігли мурахи

-Ходімо в будинок - вона взяла мене за плече

Ми зайшли в середину я дивився в підлогу не взмозі навіть підняти погляд та все ж таки наважившись я побачив як всі дивилися на мене і на мої руки які тримали дві вогняні кулі

-Що зі мною? - у мене тримтів голос як у маленької дівчинки але думаю навіть великий бугай поводився так само на моєму місті

Після кількох хвилин як мене заспокоїли, вогонь в моїх руках зник і ми сіли всі за кухонним столом, ми посиділи мовчки іще кілька хвилин і незнайомка почала говорити

-Тобто замість одного покидька моя сестра народила одразу п'ятеро покидьків!? - голосно прокричавши вона вона взялася руками за голову - бідна моя сестричка

-Хтось вже може розповісти нам що відбувається? Адже питаннь у нас ну занадто багато - вимовила Лора до дівчини

-Бляха, точно розповісти, ну тоді готуйтеся адже це може зайняти годинку точно

Пройшла година і ми дізналися багато чого, наприклад що на світі є такі люди як обдаровані, вони володіють супер здібностями, і як нам розповіла наша Тітка Грей ми обдаровані, що до того чому вона така молода і чому вона зникла дев'ятнадцять років тому, вирішила не розповідати сказала що з часом розповість, а і ще вона добавила що обдаровані народжуються такими та здібності вони отримують лише після смерті Матері і ще що ми не вибираємо здібності а вона обирає нас і тому якщо нам не подобається сила яка обрала нас, то ти нічого з цим не вдієш адже сила яка обрала тебе думала що саме ти її господар
У мене бракувало слів, я живу на цьому світі вже дев'ятнадцять років та про супер здібності ніколи не чув тай всі ми не чули, тому нас це дуже здивувало

-І як далі жити якщо знаєш що в тебе є сили які не мають декілька мільярдів людей на всій землі? Як далі жити якщо ти можеш ненароком комусь завдати шкоду своєю супер силою? - на обличчі Лори з'явилився страх - це прокляття

-Це не прокляття а дар, розумію що напевно ви вже десь чули цю фразу і багато разів і можливо це було правдою та зараз повірте мені бо саме і за цього дару з'явилися ви, адже ваші батьки були обдарованими і я теж обдарована - ЩО? Мама володіла здібностями? І навіть про це нам не розповіла?

-Ви зараз серйозно? Тобто Мама теж була обдарованою? Так чому вона не розповіла нам? - обурено прокричав я вже не взмозі тримати себе в руках

-Тому що вона не хотіла вам розвідати що лише після її смерті ви отримаєте сили

-Так стоп якщо лише після смерті Матері отримують сили? Так як у вас з'явилися здібності? Якщо я розумію ви мали сили іще до пропажі ваших батьків - досить логічне питання запитала Мелані

-Наша Мати померли при родах а батько знайшов їй заміну - після слів які вона сказала на її обличчі можна було побачити біль

-Віктор скільки зараз годин? - подивився на мене Рассел який сидів навпроти мене

-Оберни голову там годинник - Рассел злісно подивився на мене а я лиш посміхнувся - ой вибач, я забув, зараз на годиннику 20:17

-Дідько! Запізнююсь - Рассел встав зі столу та побіг на другий поверх в свою кімнату

-А ти що на роботу? - запитав я у рудого

-Так, сьогодні попросили щоб я прийшов раніше ніж зазвичай - о це мій братик, такий відповідальний, на роботу вже ходити, як він так швидко виріс?

-Ну тоді ок вали на всі дві сторони але затям собі на носі якщо побачив красиву дівчину пропонуй їй мій номер, а то в мене й дівчини немає у свої дев'ятнадцять
- вимовив я махаючи вказівним пальцем на Рассела який вже спускався по сходам

-Ой та кому ти потрібний? Подивися на себе ти схожий на Гаррі Поттера лиш шрама немає але я це зараз легко влаштую - він натягнув свою улюблену пару кросівок і хотів вже виходити та я не я якщо не відповів йому

-Хто б казав Рон Візлі - я поправив свої окуляри середнім пальцем

-Дуже шкода що я зараз не можу вбити тебе але не хвилюйся я обов'язково зроблю це коли прийду до дому о першій годині ночі коли ти будеш солодко спати у своєму ліжечку - він усміхнувся єхидною усмішкою та зник за дверима

-Велике дякую братику тепер я не буду спати - раптом я побачив що всі погляди направилися на мене мені навіть стало трохи соромно тому моя посмішка дуже швидко зникла з мого самовдоволеного обличчя

-І це так постійно? - запитала Грей Лору прошепотів їй на вухо щоб я не почув та мені здається це було зроблено навмисно

-Постійно - Лора подивилася на мене вбивчим поглядом і у мене неначе відібрало дар мови тому я лиш посміхнувся дурною посмішкою і швидко побіг у свою кімнату