Чому я раніше не знав, що ти такий крутий?..

Записки,обіцянка й сніжинки на вікнах

Передостаннім уроком була алгебра,потім 2 уроки образотворчого мистецтва та можна буде йти додому.
В через тиждень починалися контрольні роботи,тому вчителі змушували учнів писати самостійні роботи.
-синус 45 косинус 95 чи навпаки?... – засмучено шепотів Хан – шо це таке...
-Вибачте,але Хан заважає мені своїм шепотінням! – жалілася вчителю сусідка по парті Джісона
-Тобто?! Я й не ліз до тебе ! – шипів про себе Хан.
-Джісоне – вчитель підійшов до Хана – в тебе щось сталося?
-Та ні.Просто думки вслух.
-Не заважай іншим,якщо хочеш побубніти,то он задня парта тебе чекає! – вчитель кивнув підборіддям на розкидані речі по столу,а потім на єдину вільну парту яка знаходилася в кутку кабінету.

-Довбані формули... – бубнів Хан вже на задній парті.
-Та ти вже задрав бубніти,чому ти не можеш мовчки робити?! – пошепки сказав хтось з переду.
-А? – Хан підняв голову й побачив, що тим хто до нього звертався був Мінхо. – Вибач!

До кінця уроку залишалося 10 хвилин,а в Джісона в зошиті : 18.12. Треба щось написати! О.
Хан відкрив зошит з іншого боку,де були пусті сторінки і вирвав один аркуш.
    

Д:Мінхо слухай,в нас з тобою один варіант!можеш будь ласка підказати,що в 1 і в 2,і в 3...і в 4..
                   
М: Джісоне,запхни цей папірець собі знаєш куди!?

Д:Ну будь ласка!!..

Мінхо повернувся боком до Джісона, показово зім'яв папірця в правій руці,а потім повернувся назад.
–Вибачте! Можно я вийду? – Мінхо взяв папірця в руки і вийшов з кабінету.

"От гімнюк" сказав ледь чутно Джісон,після чого почав ставити літери на навмання.

Пролунав звук закриття дверей,що значило про повернення Мінхо.
-Тримай,потім подякуєш – Мінхо кинув зім'ятий папірець біля руки Джісона.

Д:Мінхо слухай,в нас з тобою один варіант!можеш будь ласка підказати,що в 1 і в 2,і в 3...і в 4..
              
  М: Джісоне,запхни цей папірець собі знаєш куди!?

Д:Ну будь ласка!!..

                                1:b
                             2:C        5:b
                                                 8,9:a
           М:Решту думай сам,бо ти дуже розумний,щоб вчитель подумав,що ти все це сам вирішив
-Дякую...

Останні два уроки технології були з класною керівничкою,і вони вже знали,що будуть прикрашати клас до нового року.
-Так,ну хто розвішає гірлянди і прикрасить ялинку ми вирішили,залишилось вирішити хто приклеїть сніжинки на вікна.
-Давайте я – Мінхо дістав з пеналу клей та підійшов до вчительського столу.
-Джісоне , допоможи Мінхо!
Хан не поспішаючи встав зі стільця й підійшов до Мінхо.
-Віддай мені половину! – Хан протягнув руку для того,щоб йому вручили сніжинки.
-Половина з сорока? – запитав Мінхо.
-Ну двадцять,а що?
-Не знав ,що ти рахувати вмієш. – Мінхо віддав Джісону половину сніжинок.
-Припини,просто я не розумію таких рівнянь,от і все! – відповів тому Хан,поки ті йшли до крайньго вікна.
-І не подумай,що я завжди тобі допомагатиму!Вважай ,що це плата за те ,що ти мою шапку знайшов!
-А тобто те , що ти пригостив мене чаєм було не платою? А що ж це тоді було,побачення? – Хан засміявся,після чого отримав по потилиці.
-Йди до біса!
-Ай курва боляче! – зашипів Джісон – За що?!
-За твого довгого язика!Хоча останнього часу ти його всеж таки вкоротив...
Хан опустив голову й покрився рум'янцем від вух до носа. Йому одразу було і ніяково,і соромно,і в той же час це прозвучало як похвала.
-Усе для тебе! - Хан взяв сніжинку й почав намазувати на неї клей.
-А ні. Я погарячкував.

-Як в тебе справи? – запитав Хан.
-З яких пір тебе цікавить,як в мене справи?
-Ну то добре чи ні?
-Нормально!
-В мене теж! А як ти себе почуваєш? – Хан обережно приліпив сніжинки до вікна,та почав розрівнювати краї.
-Ну нормально,голова трохи болить.
-А ти не застудився?На вулиці все ж таки холодно! В мене є ібупрофен з собою,пішли я дам його тобі!
-Так заспокойся,це ти напевне захворів,якщо...піклуєшся про мене!? Хоча я знаю,скоро контрольні роботи,ото ти і підлизуєшся!Навіть не думай,що я дам тобі списати! – Мінхо вирвав клей у Хана з рук,і почав намазувати його на сніжинку.
-Я навіть і не думав про це!
-Ага ,звісно..

-В тебе є дівчина?
-Що це за питання таке? – спитав Мінхо.
-Ем ну просто питаю.
-Ні – Мінхо відвів погляд на компанію дівчат,які прикрашали ялинку.
-Зачекай...Тобі що подобається Сольюн?!
-Закрий рота – Мінхо прикрив своєю рукою рота Джісону,через що зловили здивовані погляди деяких однокласників.
-Ви б хочаб закінчення уроків зачекали ,голуб'ята!Сором! – сказав Син Мін після чого заржав на весь клас.
-Йди до біса! – Мінхо прибрав руку з рота молодшого,й продовжив клеїти сніжинки.
Хан ще секунд 10 стояв і дивився на Мінхо вивчаючим поглядом. Тільки зараз він помітив,який Лі гарний в профіль.
-Що?! – з відразою запитав Мінхо.
-А,нічого – Хан взяв сніжинку й приклеїв її на вікно – То вона всеж таки тобі подобається!
-Ні.
-Так.
-Ні.
-Так!
-Я,сказав,НІ! – прошипів Мінхо тому на вухо, через що,Хан здригнувся.
-Та добре , добре!

-Ти вільний після уроків?
-А що?На побачення хочеш запросити? – посміхаючись відповів Мінхо.
-Придурок! – Джісон штовхнув Лі – Так вільний чи ні?
-Ну вільний,а що ти хочеш?! – питав вже Мінхо.
-Від тебе нічого! – Хан посміхнувся,після чого слідувала хвилина мовчання.

-Гей Сольюн,йди сюди! – Крикнув Хан.
-Що ти робиш?! – шепотів Мінхо.
-Дивись і вчись Мінхо-хьон!

-Ти щось хотів,Хане? – Запитала Сольюн.
-Сольюн,чи не хочешь ти прогулятися після школи зі мною та Мінхо,можеш свою подругу взяти?!
-Ну я не проти! – Сольюн посміхнулась – Тоді спишемося?
-Так звісно,бувай!
-Пообіцяй,що ти їй нічого не ляпнеш! – сказав Мінхо,як тільки однокласниця пішла.
-То вона тобі все ж подобається!
-Пообіцяй!
-Подобається!
-Хан,пообіцяй!
-Ну добре,я подумаю...
-Колись я тебя вб'ю Хан Джісон!..