Чому я раніше не знав, що ти такий крутий?..

Сніг, шапка і теплий чай

Сніг.Тепле пальто.Сліди від обмалкуватого взуття.Капішон наповнений снігом.

Буденне життя звичайного школяра.

Лі повільним кроком йшов до школи,перебираючи в голові сценки з книжки,яку читав до пізна, через що й не виспався сьогодні. На вході до школи він зустрів декількох однокласників які виходили з кафешки з гарячим чаєм та кавою. Мінхо теж не проти б був поласувати теплою кавою,але сьогодні в нього були гроші лише на шкільний обід,через що той засмучено позіхнув,та пішов дали.

-Руки за голову,працює спецназ – крикнув хтось вистрибуючи з засніженого куща,й кидаючи декілька кульок снігу,через що Лі втратив рівновагу та впав в купу снігу.

-Хан ти придурок – кричав старший на того – Хай тільки в мене шось да й на мокло, вб’ю.

-Уті бозє які ми злі – перекривив того молодший – Нічо там не намокло,ти й повалятися не встиг в тому снігу!

-Ну так тобі ж видніше! – галасливо відповів Лі й обтрусивши сніг пішов до входу в школу.

-Зачекай – викрикнув Джісон після чого Лі почув грохіт,а потім глядів на лежачого хлопця.

-Бля.. – Хан бормотів в землю та намагався підвестися.

-Карма Хан,Карма! – зловтішався Мінхо.

-Ой йди до біса! – ображено говорив Хан.

Мінхо опустився до Джісона і почав щось шукати в портфелі.

-Що ти робиш – тримаючись за розбиту щоку запитав Хан.

-Ну куди ти брудною рукою за рану тримаєшся,а якщо інфекція буде?! – Лі відкинув руку молодшого з щоки та приклав вологу серветку,яку й шукав в портфелі – Тільки Хан може в ожеледицю взути кросівки!

-Просто мені ще не купили зимове взуття…

-Середина грудня Джісон,і взагалі в мене теж не нове взуття,а минулорічне – Лі показово підняв ногу .

-Я зі свого геть виріс,тому й доводиться в кросівках ходити. Через тиждень в мами зарплата,тому будуть в мене нові черевики.

-Вітаю! – байдуже відповів Мінхо,натякаючи ,що йому не цікаво–Пішли,а то на фізику запізнимося!

-Блін так шкодаааа – Хан єхидно посміхнувся – Мені так подобається отримувати погані оцінки!