Колискова смерті

пролог

МОРЕНА
Колись я була маленькою принцесою свого брата. Поки морок не втопив його. Потім морок знищив мого батька, і вбив мою матір.
Я залишилася одна борючись за право бути нормальною, поки не зрозуміла, що я ні що інше, як чудовисько темряви.
Чудовисько яке не заслуговує на життя.
Чудовисько яке не заслуговує на такий подарунок, як смерть.
Чудовисько яке прокляте мучитися до кінця своїх днів.

У той момент, коли пітьма стала моїм єдиним другом, я відчула, як мій світ руйнується, і з ним йде остання надія на щасливе майбутнє. На любов, на віру що я позбавлюся жаху. Я більше не боролася за життя, але продовжувала страждати і мучитися.

Моє ім'я було забуте десь на шляху до цього моменту. Воно стало чужим, як моя душа, загублене в безмежній імлі. Мене знали лише як "Ту".

Темну, прокляту і не зрозумілу.

РОМАРІС
Крики навколо арени переслідували мене кожну секунду доки я спускався вниз.
Кожної секунди поки я вів черговий бій, у якому переможцем був я і тільки я.

Я не бачив людей, я бачив тільки кров, яка покривала мої руки і все моє тіло. Я не відчував біль,але я знав що хлопець який тепер валявся під моїми ногами,помер від болю який я завдав йому.

Але я не міг зупинитися, не міг відчути задоволення чи жалість. Я був лише інструментом помсти, створеним іншими. Моя дорога була вимощена стражданнями, і я йшов нею, знаючи, що кожен наступний крок буде більш жорстоким.

Смерть стала моєю вірною супутницею, а пітьма – моїм притулком. Я був лише кошмаром решти, що ховається у темряві, і мій слід залишався лише слідом крові.
Поки я не побачив очі, схожі на мої. Погляд який віддзеркалював те, що було приховано мною і те, про що ніхто не повинен був знати.
Але знала вона.

І я не дозволю їй жити з моєю таємницею.