Wait for me

🍂🍂🍂

Теплий літній вечір зігріває замерзле серце Синміна. Стара гойдалка скрипить від кожного його руху, але цей звук для хлопця неначе музика. Гарна мелодія, яка гармонією з душевним станом юнака.

Він знає, що почуття не приводять ні до чого доброго. Особливо невзаємні, бо вони вбивають тебе повільно, неначе ножі, і змушують страждати. Тихо плакати вночі у своїй темній кімнаті.

Він намагається знайти на небі сузір'я, які любив у дитинстві всім серцем. Вдивляється у небо де видніється розсип яскравих цяточок, але зараз це чомусь не вдається. Можливо Синмін просто виріс, або його втомлені, від довгого читання, очі вже не можуть побачити красу зірок. Він не знає і не намагається дізнатися.

Клацає запальничка і Кім випускає хмаринку цигаркового диму з запахом вишень. Все що парубок зараз відчуває це дика втома.

Гойдалка знову скрипить, коли він сильніше відштовхується ногами від землі. Міну завжди подобалось це маленьке відчуття вільного польоту, тому в дитинстві він доволі часто тікав з дому, щоб хоч трішечки побути на дитячому майданчику. Кім розгойдується все вище і хрипло сміється, бо зараз хлопець не відчуває нічого.

Він був подібний до картини, що вигоріла на сонці, до мертвих квітів, які засохли у вазі на підвіконні. Але Синмін добре знав, що мертві квіти більше не цвітуть.
Хлопець давно навчився ховати почуття, настільки далеко в закутках своєї душі, наскільки це взагалі можливо.

Люди стали називати його холодним та незацікавленим. В університеті мало не з першого дня прилипло прізвисько "Льодяний принц". Але з людьми, які його придумали, він не мав ні сил ні бажання сперечатися. Тому залишив все, як є, віддаючись на поталу лихій долі.

– Не добре тікати з власного дня народження. Гості засмутяться, – знайомий голос, десь збоку, змушує його загальмувати та з цікавістю глянути в обличчя свого, колись, найкращого друга.

Краще б ти за мною сумував.

– Гості впораються і без мене, тим більше я їх не запрошував. Тож мені байдуже, – знизує плечима та простягає парубку пачку з цигарками, від якої той не відмовляється.

Для мене важливий лише ти.

– Хто взагалі придумав святкувати дні народження, Хьонджіне?

– Не знаю, – знизує плечима, – але твоїм батьками такі вечірки подобаються.

– От ти і сам назвав причину моєї втечі, – гірко сміється. – Батькам подобається, а мені ні. Все просто.