У неділю вранці Гаррі прокинувся й почав одягатися так неуважно, що не зразу помітив, що замість шкарпетки намагається натягти на ногу мантію. Коли він нарешті прилаштував свій одяг до відповідних частин тіла, то побіг на пошуки Герміони. Знайшов її у Великій залі за ґрифіндорським столом, де вона снідала разом з Джіні. Від їжі Гаррі нудило, тож він зачекав, коли Герміона проковтне останню ложку каші, а тоді потягнув її за собою надвір прогулятися. Поки вони гуляли понад озером, він розповів їй про драконів і про розмову з Сіріусом.
Хоч Герміону й стривожило Сіріусове попередження щодо Каркарофа, проте вона вважала, що дракони значно небезпечніші.
— Головне, щоб до вечора у вівторок ти лишився живий, — сказала вона розпачливо, — а вже тоді візьмемося за Каркарофа.
Вони тричі обійшли довкола озера, намагаючись угадати, яке ж таке просте закляття може вгамувати дракона. Нічого їм не спало на думку, тож вони подалися до бібліотеки. Гаррі зібрав там усі можливі книжки про драконів, і вони разом почали переглядати цілий стос цих томів.
— Обтинання пазурів чарами... лікування лускової гнилі... це не для нас, це для геґрідоподібних психів, що переживають за їхнє здоров'я...
— Драконів надзвичайно важко вбити — через стародавні чари, якими просякнута їхня груба шкура. Крізь цей подвійний захист можуть пробитися лише найпотужніші закляття... але ж Сіріус казав, що вистачить і простого...
— То пошукаємо в книжках з простими закляттями, — вирішив Гаррі, пожбуривши вбік "Чоловіків, які занадто любили драконів".
Він повернувся до стола зі стосом книжок заклять і почав їх гортати, а Герміона безперестанку йому торочила на вухо: — Є обмінні закляття... але що там міняти? Хіба що замінити драконові ікла на карамельки, щоб був не такий небезпечний... та біда в тому, як пише та книжка, що крізь драконячу шкуру не пробитися... я б запропонувала трансфігурацію, але ж воно таке велике — нема на що й надіятися. Сумніваюся, що навіть професорка Макґонеґел... хіба що ти накладеш закляття на себе самого. Щоб мати додаткову силу. Але ці закляття дуже непрості. Тобто, ми їх ще навіть не проходили. Я про них знаю лише тому, що для СОВ переглядала протоколи практичних робіт...
— Герміоно, — процідив Гаррі крізь зуби, — будь ласка, помовч хоч хвилину. Я пробую зосередитись.
Та коли Герміона замовкла, голова в Гаррі заповнилася якимось суцільним дзижчанням, і це аж ніяк не сприяло зосередженню. Він безнадійно втупився в перелік "Загальних заклять для заклопотаних і закомплексованих": миттєве зняття скальпу... але ж дракони не мають волосся... перчений подих... це, мабуть, лише посилить вогонь з драконячої пащі... ороговілий язик... ще чого! — додати ворогові зброї...
— Ой, він знову тут! Невже він не може читати на своєму дурнуватому кораблі? — роздратовано буркнула Герміона, коли з'явився Віктор Крум. Болгарин похмуро глянув на них, ще дужче згорбився й зі стосом книжок почвалав у найдальший кут. — Гаррі, ходімо краще до вітальні... зараз сюди припруться всі його шанувальниці...
І справді, коли вони виходили з бібліотеки, повз них промайнула зграйка дівчат. Талія однієї з них була обмотана болгарським шарфом.
* * *
У ніч на понеділок Гаррі майже не спав. А коли вранці прокинувся, то вперше серйозно замислився, чи не втекти йому з Гоґвортсу. Але за сніданком, окинувши поглядом Велику залу, він зрозумів, що означатиме його втеча, і передумав. Це ж єдине місце, де він був щасливий... З батьками теж, мабуть, був щасливий, але він того не пам'ятав.
Принаймні Гаррі розумів, що краще залишитися тут і зітнутися з драконом, аніж повертатися до Дадлі на Прівіт драйв. Ця думка його трохи заспокоїла. Він ледве доїв свою шинку (нічого не лізло в горло), а як підвівся разом з Герміоною, то побачив Седрика Діґорі, що виходив з за гафелпафського столу.
Седрик усе ще не знав про драконів... єдиний чемпіон, який цього не знав. Якщо Гаррі не помилявся, то і Максім, і Каркароф уже розповіли про них Флер та Круму...
— Герміоно, побачимося в оранжереях, — сказав Гаррі. Дивлячись, як Седрик виходить із зали, він дещо задумав. — Біжи, я дожену.
— Гаррі, ти запізнишся, зараз буде дзвінок...
— Я тебе дожену, добре?
Коли Гаррі підбіг до підніжжя мармурових сходів, Седрик уже був нагорі. З ним ішли його друзі шестикласники. Гаррі не хотів говорити з Седриком при них, бо щоразу, як він повз них проходив, вони цитували йому статтю Ріти Скітер. Тому він пішов за Седриком на певній відстані й побачив, що всі йдуть до кабінету замовлянь. Це й підказало йому ідею. Він зупинився, витяг чарівну паличку і добре прицілився.
— Діфіндо!
Седриків портфель роздерся навпіл. Пергамент, пера й книжки посипалися на підлогу. Розбилося кілька пляшечок з чорнилом.
— Не турбуйтеся, — роздратовано буркнув Седрик своїм друзям, що кинулися допомагати, — скажіть Флитвіку що я зараз буду. Йдіть...
Гаррі саме на це й сподівався. Він запхнув чарівну паличку в мантію, зачекав, доки Седрикові друзі зникнуть у класній кімнаті, а тоді квапливо рушив коридором, де зараз не було нікого, крім нього та Седрика.
— Здоров, — привітався Седрик, піднімаючи заляпаний чорнилом "Посібник з вищої трансфігурації". — Портфель порвався... новісінький...
— Седрику, — сказав Гаррі, — перше завдання — дракони.
— Що? — глянув на нього Седрик.
— Дракони, — швидко повторив Гаррі, бо професор Флитвік міг щомиті визирнути з класу — подивитися, де Седрик. — Їх четверо, по одному на кожного з нас, і ми повинні повз них проскочити.
Седрик не зводив з нього погляду. Гаррі побачив у сірих Седрикових очах переляк — такий самий, як і той, що після суботньої ночі охопив і його.
— Це точно? — неголосно перепитав Седрик.
— Абсолютно, — підтвердив Гаррі. — Я сам їх бачив.
— А як ти довідався? Ми ж не повинні були знати...
— Не має значення, — квапливо відповів Гаррі. Він знав, що Геґрідові буде непереливки, якщо сказати правду. — Але я це знаю не один. Флер із Крумом також знають, бо Максім і Каркароф теж бачили драконів.
Седрик випростався, тримаючи в руках заляпані чорнилом пера, пергамент та книжки, а роздертий портфель звисав у нього з плеча. Він глянув на Гаррі, і в очах його з'явився подив, ба навіть підозра.
— Чому ти мені це розповів? — спитав він.
Гаррі спантеличено глянув на нього. Він був певний, що Седрик такого б не питав, якби сам побачив драконів. Гаррі не побажав би й найгіршому ворогу зустрітися з тими потворами без підготовки... ну, хіба що Мелфоєві та Снейпу..
— Бо так буде справедливо, — відповів він Седрикові. — Тепер ми всі знаємо... Ми всі в рівних умовах.
Седрик і далі поглядав на нього з деякою підозрою. І тут Гаррі почув за спиною знайомий цокіт. Озирнувся й побачив Дикозора Муді, що виходив з сусіднього класу.
— Іди за мною, Поттере, — прохрипів він. — Діґорі, йди на урок.
Гаррі стривожено глянув на Муді. Невже він їх почув? — Е е... пане професоре, я маю бути на гербалогії...
— Нічого страшного, Поттере. У мій кабінет, будь ласка...
Гаррі рушив за ним, не знаючи, що на нього чекає. А якщо Муді захоче знати, як саме він довідався про драконів? Чи Муді піде до Дамблдора й розповість про Геґріда, чи просто перетворить Гаррі на тхора? Мабуть, у личині тхора легше буде проскочити повз дракона, — тупо подумав Гаррі, — він буде такий маленький, такий непомітний з висоти п'ятнадцяти метрів...
Гаррі зайшов услід за Муді в його кабінет. Муді зачинив двері й повернувся до Гаррі, втупившись у нього і нормальним, і магічним оком.
— Поттере, ти щойно вчинив дуже шляхетно, — тихо сказав Муді.
Гаррі не знав, що й казати. Такої реакції він не сподівався.
— Сідай, — звелів Муді, і Гаррі сів, озираючись довкола.
Він бував у цьому кабінеті двічі, ще за попередніх його господарів. За часів професора Локарта стіни були обклеєні променисто усміхненими фотографіями самого Локарта, що підморгували відвідувачам. Коли ж тут господарював Люпин, то найімовірніше було побачити тут екземпляр якоїсь дивовижної темної істоти, яку він роздобув для вивчення на своїх уроках. А тепер у кабінеті було безліч надзвичайно дивних предметів, що їх, на думку Гаррі, Муді використовував ще тоді, як був аврором.
На письмовому столі стояло щось подібне до великої надтріснутої скляної дзиґи. Гаррі відразу розпізнав, що то стервоскоп, бо в нього самого була така штучка, хоч і значно менша. В куточку на маленькому столику стояв якийсь предмет, схожий на страшенно покручену золоту телеантену. Вона ледь чутно гула. На протилежній від Гаррі стіні висіло нібито дзеркало, хоч у ньому нічого й не відображалося. Натомість там рухалися якісь темні й розмиті постаті.
— Що, подобаються мої детектори темряви? — спитав Муді, який пильно стежив за Гаррі.
— А що це таке? — поцікавився Гаррі, вказуючи на покручену золоту антену.
— Сенсор таємниць. Вібрує, коли вловлює якусь брехню або приховування... хоч тут він, звісно, непридатний — забагато перешкод: учні тільки те й роблять, що прибріхують, чому вони не виконали домашні завдання... Гуде постійно, відколи я тут. Я й стервоскоп мусив одімкнути, бо він свистів, не стихаючи. Він надзвичайно чутливий, уловлює сигнали в радіусі півтора кілометра. Зрозуміло, прилад повідомляв не тільки про учнівські витівки, — додав він з гарчанням.
— А дзеркало навіщо?
— О, це Зловороже Люстерко. Бачиш, як вони там підкрадаються? Я в безпеці, поки бачу білки їхніх очей. А після того вже я відкриваю свою скриню.
Він шорстко реготнув і показав на велику скриню під вікном. Там було сім замкових шпарин у ряд. Гаррі зацікавився, що ж там усередині, але наступне питання Муді негайно змусило його про це забути.
— То що... довідався вже про драконів?
Гаррі завагався. Йому стало боязко — але ж він не сказав Седрикові, то й Муді не скаже, що Геґрід порушив правила.
— Усе гаразд, — обізвався Муді, сідаючи й зі стогоном простягаючи свою дерев'яну ногу. — Тричаклунський турнір завжди був пов'язаний з шахрайством.
— Я не шахрував, — різко заперечив Гаррі. — Я довідався про це випадково.
Муді посміхнувся. — Хлопче, я ж тебе не звинувачував. Я з самого початку сказав Дамблдорові, що хоч яким би шляхетним він був, ті старі пройдисвіти Каркароф та Максім не віддячать йому взаємністю. Вони розкажуть своїм чемпіонам усе, що пронюхають. Вони прагнуть перемоги. Хочуть подолати Дамблдора. Бажають довести, що він звичайна людина.
Муді хрипко зареготав, а його магічне око так стрімко закрутилося, що Гаррі аж у голові замакітрилось.
— То ти вже маєш якісь ідеї, як пройти повз дракона? — поцікавився Муді.
— Не маю, — зізнався Гаррі.
— Я тобі нічого казати не збираюся, — хрипко мовив Муді. — В мене улюбленців нема. Дам тобі лише одну добру загальну пораду. Насамперед — використовуй свої переваги.
— Я не маю жодних переваг, — вирвалося в Гаррі, перш ніж він устиг себе зупинити.
— Перепрошую, — прогарчав Муді, — якщо я згадав про твої переваги, то ти їх маєш. Подумай. Що тобі вдається найкраще?
Гаррі спробував зосередитися. Що йому вдається найкраще? Ну, це легко...
— Квідич, — невесело буркнув він, — та що це допоможе...
— Правильно, — погодився Муді, дуже пильно на нього дивлячись. Його магічне око було майже незворушне. — Як я чув, ти дуже добре літаєш.
— Так, але... — Гаррі глянув на нього. — Мітлу мати не дозволено, тільки чарівну паличку...
— Друга частина моєї загальної поради, — голосно перебив Муді, — це використання простенького закляття, яке дасть тобі те, що потрібно.
Гаррі глянув на нього, не розуміючи. Що ж йому потрібно?
— Давай, хлопче... — прошепотів Муді. — Склади все докупи... це ж нескладно...
І тут до нього дійшло. Він дуже добре літав. Треба проскочити повз дракона в повітрі. Для цього буде потрібна його "Вогнеблискавка". А щоб здобути "Вогнеблискавку", треба...
— Герміоно, — прошепотів Гаррі за десять хвилин, коли прибіг у третю оранжерею й попросив у професорки Спраут пробачення за спізнення. — Герміоно... мені потрібна твоя допомога.
— Гаррі, а що ж я весь час намагаюся робити? — прошепотіла вона у відповідь, стурбовано округливши очі з за куща трясучки, який підрізала.
— Герміоно, до завтра я мушу навчитися вживати замовляння викликання.
* * *
Отож вони взялися за роботу. Замість обіду пішли У вільний клас, де Гаррі з усієї сили намагався примусити різні предмети летіти до нього через усю кімнату. Йому це ніяк не вдавалося. Книжки й пера зупинялися на півдорозі й каменем падали на підлогу.
— Зосередься, Гаррі, зосередься...
— А що ж я роблю? — розсердився Гаррі. — Але в моїй голові весь час вигулькує той чортів дракон... Ну добре, ще одна спроба...
Він хотів пропустити урок віщування, щоб і далі тренуватися, однак Герміона навідріз відмовилася пожертвувати заради цього своєю числомагією, а залишатися тут без неї не було сенсу. Тому Гаррі мусив витримати цілу годину пророцтв професорки Трелоні, котра півуроку розповідала, що теперішня позиція Марса щодо Сатурна загрожує раптовою насильницькою смертю людям, народженим у липні.
— Ну, принаймні добре, — не стримався й сказав на весь голос Гаррі, — що все відбудеться швидко, бо я не люблю мучитися.
Якусь мить здавалося, що Рон от от розрегочеться. Уперше за багато днів він навіть глянув Гаррі у вічі, але Гаррі ще й досі був надто на нього ображений і не відреагував. Решту уроку він під столом намагався заманювати чарівною паличкою до себе різні маленькі предмети. Один раз прямо в долоню йому залетіла муха, хоч він точно й не знав, чи це сталося завдяки його чарам, чи через дурість мухи.
Після віщування він над силу повечеряв, а тоді знову пішов з Герміоною в порожній клас, одягши плаща невидимку, щоб не потрапити на очі вчителям. Вони тренувалися аж до півночі. Залишилися б і на довше, але тут з'явився Півз і, вдаючи, що Гаррі жбурляє в нього різні предмети, почав кидатися стільцями. Гаррі й Герміона поспіхом вискочили з класу, поки грюкання й галас не привернули уваги Філча, й побігли назад до ґрифіндорської вітальні, що була вже, на щастя, порожня.
О другій ночі Гаррі стояв біля каміна, а біля нього чого лише не було: книжки, пера, кілька перекинутих стільців, старий комплект плюй камінців та Невілова жабка Тревор. Лише тепер Гаррі нарешті оволодів замовляннями викликаннями.
— Гаррі, це вже краще. Набагато краще, — зраділа втомлена, але щаслива Герміона.
— Тепер ми знаємо, що робити, коли наступного разу мені не вдаватимуться чари, — сказав Гаррі, кидаючи Герміоні словник стародавніх рун і готуючись до нової спроби, — треба налякати мене драконом. Та а ак... — він уже вкотре підняв чарівну паличку. — Акціо словник!
Важка книга вирвалася з Герміониних рук, перелетіла через усю кімнату, і Гаррі її впіймав.
— Гаррі, ти навчився! — захоплено вигукнула Герміона.
— Головне, щоб мені це вдалося завтра, — сказав Гаррі. — "Вогнеблискавка" буде набагато далі, ніж оці всі речі. Вона — в замку, а я — надворі...
— Це не має значення, — запевнила Герміона. — Якщо ти по справжньому, щосили зосередишся, то все буде гаразд. Але, Гаррі, час уже спати... тобі треба добре виспатись...
* * *
Гаррі того вечора так зосередився на вивченні замовлянь викликань, що навіть забув про свій пекельний страх. Але на ранок його знову охопила паніка. У школі панувала атмосфера страшенної напруги і хвилювання. Уроки мали закінчитися опівдні, щоб учні мали час посхолитися до загороди з драконами — хоч вони, зрозуміло, ще не знали, що їх там чекає.
Гаррі мав дивне відчуття відірваності від усіх, хто був довкола, незалежно, чи бажали йому успіху, чи сичали вслід: "Поттере, ось візьми, золотко, носову хустинку". Нерви в нього були на грані зриву, і він не був певний, чи зуміє себе опанувати, коли його приведуть до драконів...
Час поводився дуже химерно, не плинучи, а мовби стрибаючи великими стрибками. Однієї миті Гаррі сидів на першому уроці з історії магії, а наступної — вже йшов на обід... і ось... (а де ж подівся цілий ранок? де поділися останні години без драконів?). До нього у Великій залі наближалася професорка Макґонеґел. Усі дивилися на них.
— Поттере, чемпіонам пора вже виходити... вам треба готуватися до першого завдання.
— Добре, — пробелькотав, устаючи, Гаррі. Його виделка з брязкотом упала на тарілку.
— Гаррі, щасливо! — прошепотіла Герміона. — Все буде гаразд!
— Так, — відповів Гаррі якимось чужим голосом.
Він вийшов з Великої зали разом з професоркою Макґонеґел. Вона також була сама не своя. Правду кажучи, виглядала вона не менш стривожено, аніж Герміона. Вивівши Гаррі кам'яними сходами на холодне листопадове повітря, професорка поклала йому на плече руку.
— Головне — не боятися, — порадила вона. — Головне — не розгубитися... Поруч будуть чарівники, вони втрутяться, коли щось піде не так... Намагайся показати все, на що здатний, і ніхто тобі нічого не закине... З тобою все гаразд?
— Так, — почув Гаррі свою відповідь ніби збоку. — Так, усе гаразд.
Вона вела його узліссям до того місця, де стояли дракони, проте, коли вони підійшли до дерев, за якими мала б уже виднітися загорода, Гаррі побачив, що за деревами, приховуючи драконів, стоїть шатро.
— Поттере, ти маєш зайти в шатро разом з іншими чемпіонами, — сказала дещо тремтячим голосом професорка Макґонеґел, — і чекати своєї черги. Там уже є містер Беґмен... він ознайомить вас із... із процедурою... Бажаю успіху.
— Дякую, — озвався Гаррі безбарвним, відсутнім голосом. Вона залишила його біля входу в шатро. Гаррі зайшов усередину.
В кутку на низенькому дерев'яному ослінчику сиділа Флер Делякур. Від її звичної незворушності не лишилося й сліду: вона була бліда і вкрита холодним потом. Віктор Крум здавався ще похмурішим, ніж завжди. Гаррі припустив, що таким чином він демонструє свої міцні нерви. Седрик міряв кроками шатро. Коли увійшов Гаррі, Седрик йому ледь ледь усміхнувся, і Гаррі всміхнувся у відповідь, хоч це було й нелегко, бо м'язи його обличчя мовби забули, як це робити.
— Гаррі! Ти вже тут! — радісно вигукнув Беґмен, побачивши його. — Заходь, заходь! Будь як удома!
Беґмен в оточенні блідих чемпіонів здавався якимось неприродно роздутим карикатурним персонажем. Він знову був одягнутий у стару свою форму команди "Оси з Озборна".
— От ми всі й зібралися... можна починати! — весело промовив Беґмен. — Коли зійдуться глядачі, я кожному з вас даватиму оцю торбинку, — він потрусив перед ними невеличким мішечком з багряного шовку, — з якої ви дістанете маленьку модель тієї істоти, з якою маєте зустрітися! Там є всілякі... е е... різновиди, розумієте. Ще я мушу вам сказати... ну, так... ваше завдання — здобути золоте яйце!
Гаррі озирнувся. Седрик кивнув головою, показуючи, що зрозумів Беґменові слова, і знову почав міряти кроками шатро. Обличчя в нього було зеленкувате. Флер Делякур і Крум узагалі ніяк не відреагували. Може, вони боялися, що їх знудить, якщо відкриють рота, бо Гаррі відчував себе саме так. Але ж вони принаймні пішли на це добровільно...
І ось уже було чути, як повз шатро тупотять сотні ніг, лунають збуджені розмови, сміх і жарти... Гаррі почувався таким відірваним від цієї юрби, ніби він був з іншої планети. Аж тут — Гаррі здалося, що не минуло й частки секунди — Беґмен розв'язав багряну шовкову торбинку.
— Спочатку дами, — подав він її Флер Делякур.
Флер засунула тремтячу руку в торбинку й витягла крихітну, але досконалу модель дракона — зелену валлійку. На шиї в неї висів номерок "два". Судячи з того, що Флер анітрохи не здивувалася й була налаштована цілком рішуче, Гаррі зрозумів, що не помилився: мадам Максім про все її попередила.
Те саме стосувалося й Крума. Він витяг яскраво червону китайську метеорку. Та мала на шиї номер "три". Крум навіть не зморгнув, а тільки втупився в землю.
Седрик запхав руку в торбинку й добув сіро голубу шведську короткорилку з номером "один" на шиї. Знаючи вже, що там залишилося, Гаррі засунув руку в торбинку і витяг звідти угорську рогохвістку — номер "чотири". Драконка розправила крила й вищирила до Гаррі свої манісінькі ікла.
— Ну, от і все! — вигукнув Беґмен. — Кожен з вас дістав собі свого дракона, а також порядковий номер, згідно з яким ви рушатимете на зустріч з ним, зрозуміло? За мить я вас покину, бо маю коментувати змагання. Містер Діґорі, ваш номер перший. Після свистка йдіть у загороду. Ясно? І ще... Гаррі... можна з тобою перекинутися словом? Надворі?
— Е е... так, — безбарвно вимовив Гаррі, підвівся і вийшов з шатра за Беґменом. Той одвів його вбік до дерев, а тоді глянув на нього по батьківському.
— Гаррі, ти добре почуваєшся? Я можу тобі чимось допомогти?
— Що? — перепитав Гаррі. — Я... ні, нічого не треба.
— Маєш якийсь план? — неголосно й змовницьки спитав Беґмен. — Бо, якщо хочеш, можу тебі дещо підказати. Тобто, — ще тихіше пробурмотів Беґмен, — ти ж тут у гіршому за них становищі... а я міг би посприяти...
— Ні, — так різко заперечив Гаррі, що це, мабуть, прозвучало дуже нечемно. — Ні... я... я вирішив, що маю робити. Дякую.
— Гаррі, ніхто ж не довідається, — підморгнув Беґмен.
— Не треба, все гаразд, — відмовився Гаррі, дивуючись, чому він таке говорить, якщо насправді йому було погано, як ніколи. — Я розробив план, я...
Звідкілясь пролунав свисток.
— О, Господи, мушу бігти! — тривожно вигукнув Беґмен і побіг.
Гаррі пішов до шатра й побачив, як з нього виходить Седрик, ще зеленіший, ніж був. Гаррі хотів побажати йому успіху, але спромігся видобути з себе лиш якесь хрипке мугикання.
Він зайшов усередину до Флер і Крума. За якусь мить вони почули, як заревіла юрба, а це означало, що Седрик зайшов у загороду й опинився там віч на віч з живим двійником своєї моделі...
Сидіти тут і прислухатися було гірше, ніж Гаррі міг собі уявити. Юрба закричала... заверещала... затамувала дихання, мов якась велика багатоголова істота, реагуючи на дії Седрика, що намагався пройти повз шведську короткорилку. Крум і далі не підводив погляду з землі. Тепер уже Флер почала крокувати в шатрі, як це робив раніше Седрик. А Беґменові коментарі створювали ще гірше, набагато гірше враження... У Гарріній голові виникали жахливі картини, коли він чув: — О о ой, ще б трохи — і все! Ще б трішечки... Це занадто ризиковано! Ого!... Розумний хід — шкода тільки, що не вдався!
Минуло хвилин з п'ятнадцять, і Гаррі почув оглушливе ревіння, що могло означати лише одне: Седрик проминув свою драконку й заволодів золотим яйцем.
— Дуже добре! — заверещав Беґмен. — А тепер — оцінки суддів!
Проте він не оголосив їх. Мабуть, подумав Гаррі, судді просто підняли вгору таблички з оцінками і показали їх глядачам.
— Один уже закінчив, попереду ще троє! — заревів Беґмен, коли знову пролунав свисток. — Прошу вас, міс Делякур!
Флер тремтіла з голови до ніг. Гаррі відчув до неї більшу симпатію, ніж досі, дивлячись, як вона виходить з шатра, високо піднявши голову й стискаючи в руках чарівну паличку. Вони лишилися з Крумом удвох. Стояли в протилежних кінцях шатра і не дивилися один на одного.
І почалося знов те саме... — Ой, не думаю, що це було мудро! — чулися радісні вигуки Беґмена. — Ой... ще б трохи! Тепер обережно... О Боже, а я вже подумав, що це все!
Минуло десять хвилин, і Гаррі почув, як знову в юрбі вибухли оплески... Флер, мабуть, також досягла успіху. Все стихло, коли показували оцінки... Нові оплески... І ось свисток пролунав утретє.
— А тепер зустрічайте містера Крума! — вигукнув Беґмен, і Крум почалапав назовні, залишивши Гаррі на самоті.
Гаррі набагато сильніше, ніж досі, відчував власне тіло. Чітко усвідомлював, як калатає в грудях серце, як тремтять зі страху пальці... і водночас йому здавалося, що він дивиться на себе збоку, бачить стіни шатра, чує, ніби здалеку, ревіння юрби...
— Дуже сміливо! — закричав Беґмен, а Гаррі почув, як жахливо й пронизливо закричала китайська метеорка, а глядачі як один затамували подих. — Він демонструє велику відвагу... і... так, яйце у нього в руках!
Оплески струснули морозне повітря, неначе хтось розбив скло. Крум закінчив — зараз настане черга Гаррі.
Він устав, відзначивши мимохіть, що ноги в нього мовби зроблені з зефіру. Зачекав. А тоді почув свисток. Вийшов з шатра, а страх здіймався в ньому дев'ятим валом. І ось він уже крокував повз дерева до прогалини в загороді.
Бачив усе перед собою, ніби в кольоровому сні. Сотні облич дивилися на нього з трибун, вичаклуваних на тому самому місці, де зовсім недавно він стояв. А в самій загороді сиділа на гнізді з яйцями угорська рогохвістка. Крила її були напівскладені, а лиховісні жовті очі втупилися в нього. Монстровидна луската чорна ящірка гупала своїм шпичастим хвостом, залишаючи на землі глибокі вибоїни. Юрба оглушливо галасувала, та чи доброзичливо, чи ні, Гаррі не знав і не хотів знати. Треба було робити те, що він мусив зробити... цілком і повністю зосередитися на своєму єдиному шансі...
Гаррі підняв чарівну паличку.
— Акціо Вогнеблискавка! — закричав він.
Він чекав, благаючи про допомогу усіма фібрами свого тіла... якщо не вийде... якщо вона не з'явиться... Здавалося, що він дивиться на все крізь мерехтливу прозору пелену, мовби крізь спекотне марево, від якого загорода й сотні облич навколо химерно розпливалися...
І тут він почув, як вона розтинає повітря за ним. Озирнувся й побачив свою "Вогнеблискавку", що мчала до нього від узлісся, а тоді влетіла в загороду й зависла в повітрі, чекаючи, щоб він її осідлав. Юрба ще дужче загаласувала... Беґмен щось кричав... але Гаррі вже нічого не сприймав... Слухати було необов'язково...
Він закинув ногу на мітлу й відштовхнувся від землі. А за мить сталося щось дивовижне...
Він здіймався вгору, вітер куйовдив йому волосся, обличчя в натовпі перетворилися на цяточки, а угорська рогохвістка зменшилася до розмірів собаки... І тут Гаррі збагнув, що залишив позаду не тільки землю, а й страх... він знову був у своїй стихії...
Це ще один квідичний матч та й годі... просто ще один квідичний матч, а рогохвістка — звичайний, хоч і бридкий, гравець з команди суперників...
Гаррі глянув на гніздо й помітив там золоте яйце, що виблискувало на тлі інших, сірих, яєць між драконячими лапами. — Ну що ж, — сказав сам собі Гаррі, — обманний маневр... уперед...
Він пішов у піке. Голова рогохвістки націлилася на нього. Гаррі знав, що зараз буде і вчасно вийшов з піке. Вогняний струмінь влучив якраз туди, де мав би бути Гаррі, якби не відхилився вбік... але Гаррі цим не переймався... це було те саме, що вивертатися від бладжера...
— Ох батечку мій, але ж як він літає! — кричав Беґмен, а глядачі то горлали, то затамовували подих. — Містере Крум, чи ви це бачите?
Гаррі колами злітав угору. Рогохвістка й далі не полишала його, а її голова вертілася на довжелезній шиї. Якщо так продовжувати, то можна відчути приємне запаморочення... але краще зупинитися, бо зараз з пащеки знову вистрілить вогонь.
Гаррі шугонув униз саме тоді, як рогохвістка роззявила рота, але цього разу йому пощастило менше: він вивернувся від вогню, але рогохвістка махнула хвостом і зачепила довгим шпичаком Гарріне плече, роздерши мантію...
Він відчув, як йому запекло, до нього долинули крики й стогін юрби, але рана, здається, була неглибока... він уже опинився в рогохвістки за спиною, і тут йому сяйнула одна думка...
Драконка начебто не виявляла бажання злітати в повітря, вона дбала тільки про захист яєць. Вона звивалася й крутилася, то розправляючи то згортаючи крила, і не зводила з Гаррі своїх страхітливих жовтих очиськ, та все ж не наважувалася покинути гніздо. .. Але її треба було примусити це зробити, бо інакше він до золотого яйця не підбереться ніколи... Головне, треба діяти обережно і вперто...
Він почав шугати то в один, то в другий бік, не дуже близько, щоб не обпектися її вогненним віддихом, але доволі цілеспрямовано, щоб вона ні на мить не могла відвести від нього погляду. Рогохвістка крутила головою туди й сюди, стежила за ним своїми вертикальними зіницями й вишкіряла ікла...
Він злетів вище. Голова рогохвістки піднялася за ним, шия витяглася на всю довжину, так само погойдуючись, мов змія перед заклиначем...
Гаррі здійнявся ще на кілька метрів, і рогохвістка роздратовано заревіла. Він був для неї, наче муха, яку вона прагнула хляснути. Знову махнула своїм хвостом, але Гаррі був надто високо... вона випустила струмінь вогню, але він ухилився... широко роззявила пащу...
— Ану, — зашипів Гаррі, дратівливо кружляючи над нею, — ану, спробуй мене дістати... підлітай, підлітай догори...
І тут вона стала дибки, розгорнувши свої шкірясті чорні крила, немов літак, що готується до старту, а Гаррі пірнув униз. Драконка навіть не встигла й зрозуміти, що він зробив, або куди зник, а він уже щодуху мчав до землі, до яйця, не захищеного її кігтистими передніми лапами... він випустив з рук "Вогнеблискавку"... вхопив золоте яйце ...
І ось, зробивши шалений ривок угору, він злетів над трибунами, надійно стискаючи важке яйце під неушкодженою рукою. Здавалося, що хтось знову ввімкнув звук — він уперше почув галас юрби, що горлала й аплодувала йому не гірш е за ірландських уболівальників на Кубку світу..
— Ви подивіться! — кричав Беґмен. — Ви тільки гляньте! Наш наймолодший чемпіон найспритніше оволодів яйцем! Тепер шанси містера Поттера значно зростають!
Гаррі бачив, як драконярі кинулися вгамовувати рогохвістку, а до входу в загороду вже бігли йому назустріч професорка Макґонеґел, професор Муді та Геґрід. Вони махали йому руками й сяяли усмішками, добре помітними навіть на відстані. Гаррі пролетів над трибунами, і від ревіння юрби йому аж заклало вуха. А тоді гладенько приземлився. На душі в нього було легко, як ніколи... він виконав перше завдання, він залишився живий...
— Поттере, це було пречудово! — вигукнула професорка Макґонеґел, коли він злізав з "Вогнеблискавки". То була нечувана похвала з її вуст. Гаррі помітив, що її рука тремтіла, вказуючи на його плече. — Підійди до мадам Помфрі, поки судді оголосять твою оцінку... вона отам, щойно приводила до тями Діґорі...
— Гаррі, тобі вдалоси! — хрипко сказав Геґрід. — Ти си прорвав! Ти здолав рогохвістку! А пам'єтаєш, як Чарлі казав, що то є найгір...
— Дякую, Геґріде, — урвав його Гаррі, побоюючись, щоб Геґрід випадково не розпатякав, що він заздалегідь показав Гаррі драконів.
Професор Муді теж був дуже радий. Його магічне око аж танцювало в очниці.
— Поттере, трюк виконано в гарному стилі, — прогарчав він.
— Поттере, негайно в шатро швидкої допомоги... — нагадала професорка Макґонеґел.
Гаррі, і досі захеканий, вийшов із загороди і побачив біля входу в друге шатро мадам Помфрі. Вигляд у неї був стурбований.
— Дракони! — обурено сказала вона, затягаючи Гаррі всередину. Шатро було розділене на окремі відсіки палати. Гаррі впізнав крізь брезент Седрикову тінь, але Седрик, здається, поранений був не важко, бо принаймні міг сидіти. Мадам Помфрі оглянула Гарріне плече, й на секунду не перестаючи сердито бурчати. — Торік дементори, тепер дракони, що вони вигадають ще? Тобі дуже пощастило... ранка неглибока... але її треба промити, перш ніж гоїти...
Вона промила поріз краплинкою якоїсь фіолетової рідини, що диміла й пекла, а тоді штрикнула Гаррі в плече чарівною паличкою, і ранка миттю загоїлася.
— Тепер посидь хвилиночку спокійно... Посидь! Потім підеш і довідаєшся свій результат.
Вона вибігла з його відсіку, й за мить він почув її голос уже з сусіднього: — Ну, як ти тут, Діґорі?
Гаррі не міг сидіти спокійно. У його крові й досі було забагато адреналіну. Він звівся на ноги, щоб побачити, що діється надворі, але не встиг підійти До виходу, як у шатро ввірвалися Герміона з Роном.
— Гаррі, ти був чудовий! — запищала Герміона. На обличчі в неї виднілися сліди від нігтів. Переживаючи за Гаррі, вона дряпала сама себе. — Ти був просто класний! Чесно!
Але Гаррі дивився на Рона, що був неймовірно блідий і витріщився на Гаррі, мов на привида.
— Гаррі, — мовив Рон дуже серйозно, — той, хто підкинув твоє ім'я в Келих... думаю, він хотів тебе вбити!
Ніби нічого й не сталося за ці кілька тижнів, ніби Гаррі оце вперше зустрівся з Роном після того, як його було обрано чемпіоном.
— Дійшло нарешті? — холодно відповів Гаррі. — Довго ж доходило. Як до жирафи.
Герміона стояла поміж ними, нервово поглядаючи то на одного, то на другого. Рон невпевнено завмер з привідкритим ротом. Видно було, що зараз він почне вибачатися. І тут Гаррі раптом зрозумів, що він цього чути не хоче.
— Усе нормально, — сказав він, випередивши Рона. — Забудь.
— Ні, — заперечив Рон. — Мені не треба було...
— Забудь, — повторив Гаррі.
Рон нервово усміхнувся, а Гаррі всміхнувся йому у відповідь. Герміона раптом розридалася.
— Чого це ти плачеш? — спантеличено спитав Гаррі.
— Ви обидва такі дурні! — крикнула Герміона, заливаючись сльозами й тупаючи об землю ногою. А тоді, перш ніж вони встигли її зупинити, пригорнула обох і вибігла з шатра, голосно ридаючи.
— Ну й виє, — похитав головою Рон. — Гаррі, швиденько, зараз оголосять твої бали...
Гаррі схопив золоте яйце й "Вогнеблискавку", а тоді, охоплений таким піднесенням, про яке й мріяти не міг годину тому, вискочив з шатра разом з Роном, що торохтів, мов кулемет.
— Ти був найкращий, усі проти тебе — вихідні. Седрик зробив таку дурість... трансфігурував якийсь камінь на землі... перетворив його на пса... хотів, щоб дракон замість нього кинувся на пса. То була крута трансфігурація, і йому майже все вдалося, бо він таки схопив яйце, але заодно й обпікся. Дракон на півдорозі передумав і вирішив таки напасти на нього замість якогось там цуцика — Седрик ледве втік. А Флер пробувала дракона загіпнотизувати закляттям... це теж подіяло, бо дракон почав засинати — захропів і стрельнув уві сні струменем вогню. У Флер загорілася мантія... вона мусила гасити її водою зі своєї чарівної палички. А Крум... ти не повіриш, але він і не думав літати! Та він, мабуть, був найкращий після тебе. Поцілив драконку просто в око якимось закляттям. Єдине, що та почала в агонії тупати лапами й розчавила половину своїх справжніх яєць — за це Крумові зняли бали, бо нищити їх він не мав права.
Рон перевів дух, коли вони з Гаррі наблизилися до краю загороди. Тепер, коли рогохвістку вже забрали, Гаррі побачив, де сиділи судді: з протилежного боку на високих стільцях, накритих золотою тканиною.
— Найвищий бал — це десятка, — повідомив Рон, і Гаррі, примружившись, побачив, як перша суддя — мадам Максім — підняла вгору чарівну паличку. З неї вистрілила довга срібна стрічка, що закрутилася у велику цифру "вісім".
— Непогано! — вигукнув Рон, а глядачі заплескали в долоні. — Вона, мабуть, зняла бали за твоє плече...
Наступним був містер Кравч. Він вистрілив у повітря цифрою "дев'ять".
— Це добре! — галаснув Рон, гупаючи Гаррі по спині.
Тепер Дамблдор. Він теж показав дев'ятку. Юрба галасувала дедалі голосніше.
Лудо Беґмен — десять.
— Десять? — здивувався Гаррі. — Але ж... мене поранили... навіщо він це робить?
— Гаррі, перестань! — збуджено заверещав Рон.
І тут свою чарівну паличку підняв Каркароф. Він на мить завмер, а тоді з його палички вистрілила цифра "чотири".
— Що?! — розлючено крикнув Рон. — Четвірка? Ти вошива безчесна падлюко! Ти ж виставив Крумові десятку!
Але Гаррі було начхати, хай би Каркароф виставив йому хоч "нуль". Ронове обурення було йому дорожче за сотню балів. Він, зрозуміло, не сказав про це Ронові, та коли вони виходили з загороди, на душі в нього було легко, як ніколи. І річ не тільки в Ронові... навіть не тільки в ґрифіндорцях, бо не вони одні підтримували його. Більшість учнів їхньої школи почали його підтримувати так само, як і Седрика, коли побачили, що діється і з ким йому довелося зітнутися... І плювати йому було на слизеринців. Тепер він узагалі міг не звертати на них уваги.
— Гаррі, ти вийшов на перше місце! Разом з Крумом! — підбіг до нього Чарлі Візлі, коли вони вже йшли назад до школи. — Слухай, я мушу бігти, мушу вислати мамі сову, я обіцяв їй про все написати... але це було неймовірно! Ага... мене ще просили переказати, щоб ти на кілька хвилин тут затримався... З тобою хоче поговорити Беґмен. Він у чемпіонському шатрі.
Рон сказав, що зачекає, і Гаррі знову зайшов у шатро, яке тепер було цілком інакше — гостинне й доброзичливе. Він згадав, що відчував, ухиляючись від рогохвістки, і порівняв це з довгим чеканням безпосередньої зустрічі з нею... Це аж ніяк не можна було порівняти. Чекання було набагато гірше.
Флер, Седрик і Крум зайшли в шатро разом.
Седрикова щока була вкрита густою помаранчевою пастою, яка, либонь, мала гоїти опік. Побачивши Гаррі, Седрик йому всміхнувся. — Гаррі, ти молодець.
— Ти теж, — усміхнувся у відповідь Гаррі.
— Ви всі молодці! — влетів у шатро Лудо Беґмен з таким задоволеним виглядом, ніби сам щойно проскочив повз дракона. — Так, швиденько кілька слів. У вас буде досить велика перерва перед другим завданням, що почнеться о дев'ятій тридцять ранку двадцять четвертого лютого... Але тепер вам буде над чим поміркувати! Якщо глянете на золоті яйця, які ви тримаєте в руках, то побачите, що вони відкриваються... Там є завіски, видно? Мусите знайти там ключ для розгадки — він вам підкаже, яким буде друге завдання, і дасть змогу до нього підготуватися! Все ясно? Питань немає? Ну, тоді можете йти!
Гаррі вийшов з шатра, покликав Рона, й вони рушили попід лісом, не припиняючи розмови. Гаррі хотів якомога детальніше розпитати, що робили інші чемпіони. Та коли вони проходили повз дерева, біля яких Гаррі вперше почув драконяче ревіння, до них вистрибнула відьма.
Це була Ріта Скітер. Сьогодні на ній красувалася ядучо зелена мантія, до якої страшенно пасувало самописне перо у неї в руці.
— Мої вітання, Гаррі! — сяяла вона усмішкою. — Чи не міг би ти сказати мені два слова? Що ти відчув, побачивши дракона? Що ти думаєш про справедливість суддівства?
— Так, я можу сказати два слова, — люто відповів Гаррі. — До побачення.
І пішов з Роном до замку. При
