Пірнай з головою

Есмеральда

— Як думаєш він ще довго тут сидітиме?-запитала мене Олівія ввечері через декілька днів. Олівія онучка моєї шефині. Дівчина менша мене всього на два роки і увесь час працює в «Черіс» продаючи своє фірмове печиво з шоколадною крихтою. Ліві невеличка блондинка з величезними блакитними очима і губами бантиком, яка постійно говорить. Інколи навіть добре мати когось, крім Лейли.
— Поки я не закінчу працювати — тихо сказала я, сподіваючись, що дівчина не почує.
— То він прийшов до тебе? Я так і знала! Це вже не не вперше! — її очі горіли, а ця хитра посмішка говорила про те, що дівчина так просто від мене не відстане.
— Він приходить кожного дня під вечір і чекає, коли я піду додому, щоб мене провести.
— Це так романтично!-занадто голосно сказала Ліві
— Тссс..Люди дивляться.— шикнула я на неї, поки вона ледь не стрибала  на місці.
— Мені потрібні подробиці!
— Без проблем, одразу після того як ти розкажеш, що у тебе з тим фотографом — я зупинилася згадуючи ім'я — Джеремі.— Олівія почервоні і одразу повернулася в іншу сторону.
— Ми з ним друзі і не більше.
— Там привезли продукти,треба розвантажити-крикнув Пол з кухні.
— Цього разу йдеш ти, бо мені ще досі спина болить.
Єдиним мінусом в «Черіс» було те, що вантаж який приїжджав потрібно було носити або мені або Лівві, бо старий Пол, уже зовсім не такий сильний як і колись.
— Я можу допомогти — до мене крокував Себастіан, посміхаючись своєю голлівудською посмішкою.Такий гарний в звичайній білій футболці і блакитних джинсах. Сьогодні я побачила трохи більше його тату. По лівій руці, починаючи з передпліччя тягнулися, немов ліани тонкі лінії, і ховалися десь під футболкою. На правій був лише малесенький напис, який я не могла роздивитися нормально, але бажання було.
— Я і сама можу
— Звісно можеш, принцесо — хлопець уже рухався до заднього виходу, не зважаючи уваги на мої слова.
— Піду подивлюся як там печиво — сказала Олівія і швидко втекла.Вона не пекла нової партії печива.
— Ти серйозно хотіла це все сама носити?-Себастіан дивився на величезну кількість коробок.
— Ну я звісно не двохметровий підкачаний хлопець, але ж не слабачка.
Хлопець нічого не сказав,а просто підняв з легкістю три коробки і поніс їх в середину.
— Взагалі-то то я метр дев'яносто вісім — проходячи повз кинув він.
— Це нічого не змінює!
Не чекаючи його я пішла за коробкою,не буде він усе сам носити.
— Есмі, швидко постав! — крикнув він зі сміхом у голосі саме тоді, коли я нахилилася за коробкою
— Я що собака? Не вказуй мені, що робити! — я мала бути злою, але я просто сміялася, Себастіан теж. Хлопець підійшов до мене і заправив волосся, яке вилізло з пучка, мені за вухо
— Ти дуже гарна, Есмі — його доторки робили щось неймовірне зі мною, ніби котик я тягнулася до його долоні, дозволивши собі всього на секунду розслабитися я прикрила очі, а потім відійшла.
Себастіан нічого не сказав, просто схопив наступну коробку і поніс її всередину.

********************
— Готова йти, принцесо? — Себастіан підійшов майже впритул до мене, як тільки моя зміна закінчилася
— Я не принцеса!
— Як скажеш- і знову ця голівудська посмішка
— Я не розумію чому ти так себе поводиш, Себастіане.
— А що не так?
— Чому ти робиш вигляд ніби того поцілунку на пляжі не було? Ти приходиш цілий тиждень, коли ми йдемо додому ти запитуєш про те як пройшов мій день, але нічого не розповідаєш про себе. Ти залишив мене на пляжі, так і не пояснивши, що сталося — засмучено сказала я.
— Хеей, Есмі, вибач мене — він взяв моє обличчя в долоні. — В тебе є три запитання, принцесо- сміючись сказав він.
— Який же ти....
— Який? — Замість того щоб почекати моєї відповіді він просто підняв мене, закинувши на плече і виніс з «Черріс»
— Якщо що у мене є ноги!
— Ого...А я навіть цього не помітив- хам, я ляснула його по сідниці. Себастіан відпустив мене уже на вулиці.
— Ну що?
— Чому ти не працюєш?
— Чому ти так думаєш?
— Я перша запитала!
— Окей, я працюю періодично і частіше вночі
— Ти що нічний метелик? Стриптизер?-мої припущення змусили його засміятися.
— Я поліцейський- мій рот відкривався і закривався. Тепер зрозуміло куди він зник.
— Я нагрубила поліцейському, який жах.Ви мене заарештуєте? Чому ти нічого не казав?
— Так і бути я тебе вибачив, а не казав, бо ти не запитувала.
— Тепер ти запитуй, бо в мене тільки одне запитання, а в тебе ще три.Тому задай їх зараз.-роздратовано сказала я.
— Не хочу.
— Дражнитеся, пане поліцейський? Взагалі-то це я тут ображаюся.
— То ви порушниця, Есмеральдо... Есмеральда, це іспанське ім'я? Ти не схожа на іспанку.
— Моя прабабуся іспанка, тато наполовину іспанець на половину американець, а моя мама українка, але народилася тут в Америці.
-Українка?
— Так,Україна це в Європі якщо що.- натягнуто сказала я.
— Я знаю де це, принцесо.Твоя мама знає декілька мов?
— Вона не спілкується рідною мовою, проте вона дуже любила співати українські колискові мені наніч, згодом вона перестала, бо я виросла, але саме з цього почалася моя любов до музики.— я посміхнулася сумною посмішкою.—
«Спи, моє серце, спи засинай.
Сон заглядає вже до нас.
В мріях своїх в небо злітай
Спи, моя пташко, поки є час.»
— Ти знаєш українську?
— Щось дуже легке типу «Ти мені подобаєшся, Себастіане»
— І що це значить?
— Хороша сьогодні погода, Себастіане.- хлопець похитав головою в різні сторони цокаючи язиком.
— Спочатку ви грубите мені, Есмеральдо, а тепер ще й і обманюєте мене. Ти мені теж подобаєшся, принцесо. Твоя краса, твій характер, це все через українське коріння. Неймовірно.- я палаю..

***********

— Ми прийшли,далі я сама.
— Есмі..-я зупинилася і повернулася до хлопця ,якраз тоді коли ві підійшов дуже близько до мене.
— Я не залишу все просто так.Ти ж теж це відчуваєш? — Себастіан бере мою руку, прикладаючи до серця.
— Наші серця стукають в одному ритмі і я не дозволю їм стукати нарізно.
— Себастіане...— хлопець ніжно поцілував мою руку, а потім просто обійняв.
— Ти не така як всі, Есмеральдо..Я палаю від тебе.