— Доброго ранку, люба, — пролунав лагідний голос моєї мами.
— Мам, можна ще п'ять хвилинок?
— Кет, вже сьома година ранку. Коли ти збираєшся до школи? Давай без "мам", підіймайся і ходи снідати, — після цих слів вона вийшла з моєї кімнати. Я вирішила повільно вставати зі свого теплого ліжка, коли раптом згадала, що повинна бути в школі через 30 хвилин. Мене наче облили холодною водою. Швидко одягнувшись, я попрямувала на кухню. Після сніданку, я почистила зуби й поспішила до школи.
Вже залишалося кілька метрів до школи, як пролунав дзвінок. Я вже не мала сил, але все-таки добігла. Відкривши двері у свій клас, я привіталася з усіма та сіла за свою парту. У мене не було друзів, навіть найкращої подруги, бо я була найрозумнішою в класі, і всі використовували мене для виконання домашніх завдань. З часом мені це набридло, і всі просто почали мене ігнорувати. Кожна година в цій школі була для мене мукою. Куди б я не пішла, всі мене ненавиділи. Як я хочу додому, пролунало в моїй голові.
Нарешті закінчилися уроки, і я зраділа тому, що мама поїде в інше місто, і я залишуся одна вдома. Прийшовши додому, я побачила, що мама вже збирає речі. Пояснивши мені кілька важливих речей, вона обійняла мене і поїхала на вокзал. Нарешті я одна, та ще й попереду вихідні. Я взагалі не хотіла їсти, тому одразу взялася за уроки. Зробивши останню вправу з алгебри, я дістала свій записник і кілька разів перечитала його. Мені було так добре читати мої нотатки, я наче відчувала себе в іншому світі. Можливо, я б хотіла стати письменницею, яка досягла успіху в сучасній літературі, але поки що це моя мрія.
Я вирішила піти на кухню. Взявши круасан, я швиденько його з'їла, а потім образилася на себе, що не розтягнула цю насолоду. Але все минуло, коли в мою голову прийшла нова ідея для твору. Я дістала записник і почала писати нові історії. Написавши понад три сторінки, я була задоволена, але повідомлення на телефон змусило мене відкласти твір. Повідомлення було від мого вчителя з вокалу. Я зовсім забула, що сьогодні повинна надіслати розспівки та ноти як домашнє завдання. Я захоплююсь співом, тому попросила маму віддати мене в музичну школу, але часто забуваю про неї і попросилася на дистанційне навчання. Розспівуючи пісню, у мене непогано виходило, і вперше за всі уроки в музичній школі, мій вчитель порадував мене високою оцінкою. Я подякувала і вирішила подзвонити мамі, як раптом мене щось сильно налякало.
— Хто тут? — вигукнула я, набираючи номер мами. Я затремтіла, бо не могла ж склянка впасти просто так? Добре, що не розбилася. Я підняла її та поставила на стіл. Трішки заспокоївшись, я все-таки подзвонила мамі, але раптово зникла мережа, і світло в будинку згасло, що ще більше налякало мене. Я не знала, що робити, але добре, що на вулиці було світло. Я одягла куртку і вийшла прогулятися на свіже повітря.
Я вирішила піти в парк. Годинник пробив 16:00, і ось я вже, мабуть, як тридцять хвилин гуляю. Парк був порожній, хоча нещодавно тут було багато людей. Магазини чомусь стали зачиненими, що лише підсилило мій страх. Я все-таки вирішила піти додому, адже там хоч трохи безпечніше. Знімаючи кросівки, я помітила, що мого записника на столі немає. Я зайшла до кімнати і почала його шукати, коли мій погляд впав на ліжко, де й лежав мій блокнот. Але мені знову стало моторошно, бо він був розгорнутий на сторінці з картинами про вампірів. Напевно, це просто вітер.
Щоб хоч трохи відволіктись і заспокоїтись, я почала співати. Співала до того моменту, поки не відчула, ніби до мого тіла доторкнувся льодовик. Мені стало так холодно, а через кілька хвилин я почула скрип свого ліжка і безмежно гарний чоловічий голос.
— У вас хист до співу, — промовив незнайомець.
— Хто ви?
